Злочини

2015

Вони йдуть за гідом — худорлявою блідою дівчиною. На ній лляна сукня-футляр, зелена, як мох; правою рукою зміїться тонке шпичасте татуювання у вигляді колючого дроту. Кушла відходить до краю натовпу, якнайдалі від туристів-французів та італійців у дорогих дощовиках, людей її власного віку (це й досі її дивує). Якнайдалі від чоловіка ліворуч, котрому вже незабаром виповниться п’ятдесят, зі сталево-сивим волоссям, зализаним назад за допомогою гелю, в маленьких окулярах і у м’якій вовняній куртці.

Гідеса стоїть трохи збоку біля наступного експоната, за кілька кроків од Кушли. Так зблизька можна роздивитися колючий візерунок на шкірі дівчини. Це дрік: гострі вусики стебла й золотаві квіти. Кушлі вона вже подобається — за те, що вибрала не троянди, метеликів чи зірки, а чагарник, яким заростають тутешні пагорби.

Скульптура зі смоли, тканини, скловолокна. Біла фігура на постаменті, крейдяна, саркофагова, скуте неви- разністю обличчя, нечіткі риси. Тіло напрочуд безстатеве, хоч і належить чоловікові: на це вказують широкий тулуб і об’єм грудей. Вище від пояса він видається спокійним: спляча голова схилилася до згину руки. Проте в його позі щось не так: кінцівки незграбно розчепірені, безладні…

Дівчина починає розповідати. Це робота сімдесятих років, каже вона. Мисткиня відчула поклик створити її, коли було вбито її друга. Майже класична композиція — знайоме зображення смерті: невпорядкована конфігурація шокує, натякаючи на насильство в момент убивства і на хаос подальших годин. Мисткиня називає свого друга Еврименом, але неохайна поза робить його просто людиною.

Інші просуваються до наступного експоната — конструкції, схожої на Тардис1, зібраної зі шести дверей в’язниці в Армі. Кушла затримується біля скульптури. Дів­чина з дроковим тату помилилася. Мисткиня показала не Евримена. Ця деталь інтимна, навіть точна, така, немовби форму відлили над його тілом. Акуратна кулька жиру посередині. Припідняте праве плече. Якась тістоподібність у щелепі. Кушла дивиться на його обличчя, боячись побачити страх чи біль, але він виглядає так само, як тоді, коли спав.

Хтось торкається її руки. Чоловік у маленьких окулярах.

— Міс Лейвері, — каже він. — Пам’ятаєте мене?

[1] Тардис — машина часу та космічний корабель із британського серіалу «Доктор Хто» (тут і далі — примітки перекладачки).

«НІ» ІРЛАНДСЬКОЮ

1

Кушла загорнула торбинку в пальто і запхала її у щілину між пивним холодильником та касою. Її брат Еймон схилився над списком товарів на шинквасі. Підвів на неї погляд, і його очі звузилися. Нахилив голову до дзеркала, що тяглось уздовж цілого бару. Кушла теж нахилилася до свого відображення. Отець Слеттері помазав її товстим хрестом: дюйм завширшки і два дюйми завдовжки. Провела пальцем, відчула хвойний, смолистий дух тієї невідомої священної мазі, з якою було змішано попіл, і форма хреста розпливлася, перетворившись на пляму сажі.

Еймон тицьнув їй у руку вологу серветку.

— Швидше, — просичав він.

Більшість чоловіків, котрі пиячили в пабі, не обсипалися попелом у Попільну середу, не проходили Хресної дороги у Страсну п’ятницю і не відвідували меси в неділю. Напиватись у барі католиків — це одне, а зовсім інше — коли пінту тобі націджує жінка в папській бойовій розмальовці. Кушла терла шкіру на лобі, доки та порожевіла, а серветка — почорніла. Жінка викинула її у смітник.

Еймон щось пробурчав собі під ніс. Кушла розібрала тільки слово «ідіотка».

Уздовж шинкваса вишикувалися завсідники. Джиммі О’Кейн: єдине яйце, яке він купив до чаю, випирало в нагрудній кишені. Мінті, шкільний сторож, котрий перепустив крізь себе стільки пива Carlsberg Special Brew, що паб здобув нагороду за найбільший обсяг продажів у Північній Ірландії, хоча Мінті був єдиним клієнтом, який замовляв це пиво. Фідель у кепці кольору хакі й у затемнених окулярах. Удень він зважував м’ятні та гвоздикові льодяники в материній цукерні, а вночі був бригадиром місцевого відділення Асоціації захис­ту Ольстера. Слюсар із верфі, Леслі, який не починав говорити, доки не напивався, і якось увечері повідомив Кушлу, що хотів би її скупати у ванні. Ще один чоловік. Середніх літ, перед ним — віскі. Темноокий, із легко окресленим подвійним підборіддям. У чорному костюмі й у накрохмаленій білій сорочці зі знятим коміром, — цей одяг помітно вирізнявся на тлі комбінезонів і плащівки. Волосся до вух у нього рівне, а на потилиці — кучеряве, ніби спітніле під капелюхом. Чи під перукою.