Якби мені хтось раніше сказав, як я проведу це літо, нізащо не повірила б. Не повірила б, що на цих дуже пересічних і нудних канікулах зустріну людину, яка переверне мій світ з ніг на голову й змусить ледь не розірватися серце.
І що мене втягне у світ, сповнений таємниць і суперзірок. Світ, частиною якого я й не мріяла стати.
«Yeah right1, — сказала я тоді собі. — Будь реалістичною».
Настало літо, коли все трапилося.
Розділ 1
«КАЗКОВЕ ОЗЕРО» — написано великими, чорними літерами на жовтій вивісці, яка вигулькнула з-за повороту, коли ми звернули до кемпінґу. Найближче містечко ми проїхали ще багато кілометрів тому, потім проминули летовище, далі простягалися тільки ліси з поодинокими хуторами. І ось кемпінґ «Казкове озеро». За маленьким червоним автом бабусі здійнялася хмаринкою курява. Я мигцем глянула на будиночок рецепції, що містився в стаббюрі, давній коморі для зерна на підпорках. Широка жовта вивіска почеплена на даху темно-коричневого зрубу, більше схожого на мисливську хатину; навколо великого майдану стояли кілька старих подовгастих будівель, а на моріжку — кілька лавок.
— Вони справді тримають тут коней? — запитала я, показуючи на табличку, де були намальовані кінь і рибина, а ще перехрещені ложка й виделка, і фігурка чоловічка, який пірнає у хвилі.
— Гм... коней? — неуважно перепитала бабуся, зосереджена на проїзді під піднятим шлагбаумом і далі на територію кемпінґу.
— А, неважливо...
Неозорі трав’янисті луки простиралися праворуч і ліворуч, угору й вниз пологим схилом. На невеликих пагорбках, на терасах, стояли купками автокаравани й хатинки, розділені живоплотами. Позаду, на узвишші, виднілася будівля з пласким дахом — я впізнала в ній душову й туалети, а далі, на рівному плато, купчилися ще хатинки й тіснилися одні попри одних житлові автофургони.
— Бач, перебралася на «Беверлі Гіллз» після твого останнього приїзду сюди, — усміхнулася бабуся, повертаючи праворуч.
Я нічого до пуття не зрозуміла, але біля в’їзду на майданчик справді висіла невелика вивіска з написом «Беверлі Гіллз». Ми проїхали ще трохи, і бабуся зупинилася біля автокаравану.
— Ну, принаймні його я впізнала, — зраділа я.
Бабуся усміхнулася. Доки відстібала пасок безпеки, подумала, що вагончик точно буде мені тіснішим, ніж минулого разу. Тоді все здавалося великим: і сам автофургон, і намет-тамбур, який служив мені єдиним ігровим майданчиком, не кажучи вже про велетенську територію кемпінґу. Та доки я волокла з авта до тамбура свою важезну торбу з усім необхідним для відпочинку, вражено спостерегла, що територія кемпінґу така ж велетенська, як колись.
— Почекай надворі, хай тут трохи провітриться. Повітря аж липке, таке застояне! — крикнула з нутра вагончика бабуся.
Я промовчала, кинула торбу на траву й, заклавши навхрест руки, озирала неозорі простори кемпінґу. Що ж, господарі мали підстави назвати цю місцину «Беверлі Гіллзом». Звідси видно всю територію. Сонце високо в небі світило просто на нас.
У дитинстві я тут мала безліч розваг. Завжди було з ким побавитися. Я могла грати в м’яча на траві, збирати суниці, стрибати по калюжах або спостерігати після заходу сонця за жабами. Але тепер? Божечки, чим себе тут розважити?
Цього літа все мало бути не так. Саме зараз ми з Еммою мали розважатися у її літній хатині біля Айкерена. Зовсім самі, без батьків. Могли б витворяти що заманеться, засмагати, заводити нових друзів, може, навіть романсувати з хлопцями. То мало б бути літо, про яке пишуть у книжках чи показують у кіно і яке ніколи не забудеться. Але мої батьки поставили категоричну крапку у тих планах.
— Ти ж не сподівалася провести все літо з Еммою та її родиною? — сказала минулого тижня мама, дивлячись властивим їй поглядом, який ніби промовляв: «Ти ще не така доросла, як собі гадаєш».
Тим поглядом мама постійно міряла її, коли хотіла показати, яка донька мала задрипанка, а останнє слово повинне залишатися за нею, мамою.
— Чом би й ні? Вони ж можуть собі це дозволити! — майже криком відповіла я.
Однак ні словом не згадала, що нікого з родини Емми на дачі біля Айкерена не буде, бо її батьки відпочиватимуть в іншому літньому будиночку на Блєф’єль, у горах.
