Зодягну на себе ніч

Розділ 1

Незлецький хлопчина

З якої такої причини, питала Тіфані Болячка, люди так полюбляють гамір? Чому гамір аж такий важливий?

Зовсім недалечко щось волало, як корова під час переймів. Як невдовзі виявилося, так звучала колісна ліра, яку смикав за коліщатко неохайний чоловік у зношеному циліндрі. Тіфані якомога ввічливіше відійшла подалі, але гамір виявився настирливим: здавалося, якщо його не віднадити, він ув’яжеться за тобою додому.

Та це був лише одненький звук у великому казані галасу довкола, що його створювали не просто люди, а ті, котрі намагалися галасувати гучніше за інших галасливих людей: вони сперечалися перед тимчасовими ятками, виловлювали ротом яблука та жаб1 з миски з водою, вболівали за кулачних бійців та пані в блискітках на дроті, на всю горлянку рекламували цукрову вату, і, щоб не висловлюватися занадто вишукано, незлецьки закладали за комір.

Повітря над зеленими пагорбами стояло густе від гамору. Скидалося на те, що на крейдяні схили видерлося населення двох чи трьох міст. Отож тут, де зазвичай було чути хіба самотній скрик якогось канюка, тепер лунав безугавний вереск буквально всіх. І все це називалося «розважатися». Не шуміли лише крадії та кишенькові злодії, що працювали у похвальній тиші, але вони не наближалися до Тіфані. Хто полізе в кишеню до відьми? Так можна і без пальців лишитися. Принаймні цього вони побоювалися, і з боку відьом було тільки доречно підтримувати такі страхи.

«Якщо ти відьма, то ти — всі відьми», — думала Тіфані Болячка; вона рухалася крізь натовп і тягла за собою мітлу на мотузці. Мітла пливла за кілька футів над землею. Тіфані це починало непокоїти. Аеродинамічно система видавалася стабільною, та все одно, позаяк по всьому ярмарку гасали діти з повітряними кульками і також тягли їх на мотузках, Тіфані переслідувала думка, що вона має дурнуватий вигляд. А те, що виставляє одну відьму в поганому світлі, виставляє в поганому світлі всіх відьом.

З іншого боку, якщо прив’язати мітлу десь до огорожі, то обов’язково знайдеться якийсь дітвак, який її відв’яже та видереться на неї на спір; мітла за такого сценарію рвоне вертикально вгору аж до кінця атмосфери, де повітря замерзає, і, хоча Тіфані теоретично могла прикликати свій транспорт назад, та матері чомусь дуже ображалися, що їм треба було розморожувати дітей у сонячний день пізнього літа. Це мало б кепський вигляд. Що скажуть люди. Люди завжди щось кажуть про відьом...

Тіфані змирилася з тим, що мітлу доведеться тягти. Якщо пощастить, люди подумають, що це вона у такий жартівливий спосіб долучилася до атмосфери свята.

Навіть в такому оманливо життєрадісному заході, як ярмарок, етикет важив багато. Вона — відьма; хтозна, що станеться, якщо вона забуде чиєсь ім’я чи, ще гірше, переінакшить його? А що, як вона забуде про всі ці маленькі протистояння і різні кліки, про те, хто з якими сусідами не розмовляє і так далі, і так далі, і навіть ще далі, зовсім далеко? Тіфані не знала, що таке «мінне поле», та якби хтось їй пояснив, то концепція видалася б їй доволі знайомою.

Вона була відьмою. Для всіх сіл, що стояли на Крейді — єдиною відьмою. Тепер вже не лише для свого власного села, але і для інших, навіть таких віддалених, як Сало-на-Житі, аж за день пішої ходи. Територія, яку відьма вважала своєю і про мешканців якої дбала, називалася ділянкою; як порівняти з іншими, ділянка Тіфані дісталася незлецька. Мало хто з відьом одноосібно керував над цілим геологічним пластом породи, хай навіть він був здебільшого вкритий травою, здебільшого вкритою вівцями. Та сьогодні овець на пагорбах полишили у спокої — робити те, що вони роблять, коли їх полишити у спокої, тобто приблизно те саме, як коли до них прискіпуватися. Вівці, з якими зазвичай носилися, яких зганяли в отари та загалом доглядали, сьогодні нікого не цікавили, адже довкола розгортався один з найважливіших у світі фестивалів.

Щоправда, чистильний ярмарок був для вас одним з найважливіших фестивалів у світі тільки в тому випадку, якщо зазвичай ви не від’їжджали від дому далі, ніж на чотири милі. Мешканець Крейдокраю зустрічав на ярмарку всіх своїх знайомих2. Всі дівчата, звісно, були у своїх найкращих сукнях, а хлопці — з шаленими мріями і зализаними дешевою помадкою, чи, більш імовірно, слиною, зачісками. Слина, зазвичай, була надійніша, адже направду дешева помадка часто танула і розтікалася на сонці, через що юнаки викликали зацікавленість не в дівчат, як їм палко бажалося, а в мух, які зліталися злизувати свій обід з їхніх стражденних скальпів.