| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Майкл Флінн |
| Жанр: | Наукова фантастика |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-8675-2 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Уявіть собі історію першого контакту. Уявіть, що цей контакт стається в далекому минулому, знайомлячи пілотів не знаних нам іншоходів зі священниками-схоластами, лицарями із гірських замків та простими орачами, які міряють час лойовими свічками, храмовими святами та переміною пір року. Чи зможуть прибульці пояснити, що вони не демони? Чи повірять їм селяни? Як відправити дивних «прочан» додому, якщо їхній корабель не має ні коліс, ні вітрил? За героями цієї оповіді стежать уважні очі філософа, єпископа та барона-розбійника. А ще — на відстані 650 років — істориків, фізиків та бібліотекарів. Розлогі міркування одних, розбавлені цитатами із Святого Письма та епічних пісень, тісно переплітаються з поквапливими діалогами інших. В їхній заочній дискусії крізь сторіччя народжуються чудо відкриття, травма втрат, захоплення любові, істина і неодмінно — шлях до зірок. Український дебют Майкла Флінна, інженера, статистика, а ще — лауреата меморіальних премій Стерджена (1998) та Гайнлайна (2003). Його роман — номінант на «Г’юґо-2007» та переможець найпрестижнішої японської НФ-премії «Сейюн-2011».
Переклад з англійської — Б. В. Стасюк.
Серпень 1348 р.
Утреня, День пам’яті Сікста ІІ та інших 6
Дітріх прокинувся із каменем на серці, так немов десь на затемнених хорах йому виспівував низький бас. Священник притьмом розплющив очі й озирнувся по кімнаті. У вкритому патьоками воску настінному держаку для свічки мерехтів нічний огник, кидаючи химерні тіні на стіл, умивальник, ослінчик для уклінних молитов та псалтир. Від такого непевного світла фігура на розп’ятті, можна було подумати, корчилась і намагалася вирватись на волю. По кутах і закапелках покою морок бубнявів від таємниць. У східному вікні тьмяний багрянець заграви окреслював гребінь Катеринаберґа тонкою лінією приставленого до горла ножа.
Він набрав повітря у груди і спробував заспокоїтися. Хай там як, а свічка вже все одно догоріла до відмітки, нагадавши про утреню 7; тож, відкинувши ковдру, Дітріх перевдягнувся з нічної сорочки в рясу. На шкірі в нього з’явилися сироти, а на карку настовбурчилися волоски. Чоловік здригнувся і спробував зігрітися, поплескавши плечі. Сьогодні щось обов’язково станеться.
Біля вікна стояв невеличкий дерев’яний столик із мискою та акваманілом. Його виготовили з битої міді в подобі півня з крильми, прикріпленими до корпусу рукомийника метким шилом спижаря. Коли чоловік на них натиснув, із дзьоба птаха в мисочку під його випростаними руками полилася холодна вода. «Господи, очисти мене від зла», — пробурмотів Дітріх і вмився. Якщо процедуру провести ретельно, від нічних страхів не лишиться й сліду. Він одщипнув трохи мила і розтер його в руках та на обличчі. Сьогодні щось обов’язково станеться. Ach 8, теж мені пророк! Чоловік навіть слабко всміхнувся зі своїх побоювань.
Надворі, десь край підніжжя гори, він помітив рухливий огник. Світна цяточка виринала, пробігала коротеньку відстань, а потім зникала, щоб уже за мить об’явитися знов і повторити свій танок. Дітріх спохмурнів, не розуміючи, кого там непутить. Саламандру? 9
Ні. Коваля. Священник зрозумів, що напружений, лиш коли, зітхнувши з полегшенням, уторопав походження вогника. Під горою стояла кузня, а поруч із нею — хатинка сільського коваля. То якраз блимала свічка у його відчиненім вікні, перед яким він ходив сюди-туди. Лоренц не знав спокою, ніби заґратований у клітці звір.
Отже. Коваль — або ж ковалиха — також не спить, і його, схоже, також щось бентежить.
Дітріх потягнувся до акваманіла сполоснути руки від мильної води, аж раптом ніби голка вжалила його в долоню. «Sancta Katherina!» 10 Він сахнувся назад, скинувши додолу миску вкупі з глеком для води. По кам’яних плитах широко розлилася піна. Священник уважно обдивився руки, але так і не знайшов жодної ранки. Повагавшись із хвилину, він став навколішки й обережно підняв акваманіл, наче боявся, що той знову спроможний дзьобнути його.
— Який неслухняний півник, — дорікнув він глеку. — Хіба ж можна так клюватися? — Когутик, глухий до зауважень, повернувся на своє місце.
Витираючи руки об рушник, Дітріх помітив, що волоски і на тильному боці долонь стовбурчилися, неначе шерсть на вищиреному перед боєм собаці. Цікавість змагалася зі страхом. Він засукав рукав і побачив наїжачені волоски багато вище по руці. Картина навіювала непевний далекий спогад, проте який саме, чоловік не розумів.
Пригадавши про свої обов’язки, Дітріх облишив ламати голову над загадкою і рушив до ослінчика, де шипів недогарок свічки. Священник опустився навколішки, перехрестився і, склавши разом долоні, підвів очі до залізного хреста на стіні. Лоренц, той самий коваль, котрому не спалося біля підніжжя гори, витворив розп’яття із цвяхів та різного шворіння, яке не те щоб аж надто скидалося на розіпнуту людину, однак при замисленішому спогляданні могло справити схоже враження. Діставши з полички требник-бревіарій, Дітріх розгорнув його на сторінці з уранішньою службою, яку він ще з учора позначив стрічкою-закладкою.
«А вам же все волосся на голові пораховано! 11 — йшлося у тексті утрені. — Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців…»
Дія роману має дві точки опори, і обидві названо в самому тексті. Перша — серпень 1348 року, тобто рік, коли Європою йшла чорна смерть; розділи середньовічної лінії підписані не датами, а годинами церковної доби («Утреня, День пам'яті Сікста ІІ та інших»). Друга — наші дні, де Антон і Шерон намагаються зрозуміти, чому одне німецьке село зникло з мап і більше ніколи не заселялося. Роман вийшов 2006 року й став для українського читача першим знайомством із Майклом Флінном.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
