| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Чарльз Стросс |
| Жанр: | Наукова фантастика |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-8844-2 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Перед вами — збірник короткої прози сучасного шотландського фантаста, автора романів «Ачелерандо» й «Небо сингулярності». Невеличка за обсягом книжка насправді прихистила весь діапазон стилів та ідей, із якими автор плідно працює останні роки. Тут вам і альтернативні постапокаліптичні лики Землі, де Холодна війна триває в антуражі лавкрафтівських кошмарів або освоює двовимірну географію Землі 2.0 у Малій Маґеллановій Хмарі, і фантастика ближнього прицілу з його кліматичними змінами, які дошкуляють единбурзьким гопникам, і небезпеки державного регулювання кабельних мереж, і навіть «наукова стаття» про космічний спам. Найголовніший же твір, за назвою якого виходить ціла збірка — це пошанівок азімовського «Кінця Вічності». Історія про спроби регулювати історію цивілізації їй на благо, а в підсумку — жорстока експлуатація та боротьба проти тих, хто, забороняючи людству дивитися в сторону далеких зір, водночас безжально маніпулює життями людей і всієї Сонячної системи. «Палімпсест» — це історія справді геологічних масштабів, яка розгортається буквально від початку існування світу і до самісінького його кінця.
Переклад з англійської — Б. В. Стасюк.
Переднє слово
Вітаю й ласкаво прошу до «Палімпсеста».
Це не роман. Це — збірка оповідань. Це не оповідання, а переднє слово до збірки. Це — послідовність ідей, які я транслюю вашій свідомості за посередництва слів, що деякі з них можуть виявитися неправдивими. «Небезпека! Тут живуть епістемологічні дракони!..»
Мене звуть Чарлі Стросс, і в мене є порок, якому я час від часу віддаюся. Я пишу коротку прозу. Оповідання різної довжини я пишу й публікую в журналах досить давно. Моя перша історія побачила світ у британському часописі НФ «Interzone» ще далекого 1986 року. Незважаючи на те, що багато грошей я за них не одержую, відмовитись від цього все одно не можу, навіть попри те, що вже давно професійний письменник і заробляю тільки цим.
У більшості жанрів художньої літератури коротка проза, як відомо — мертвий формат. Ще в 1950-х рр. на розкладках будь-якого газетяра лежали журнали оповідань на всяк смак. Однак зміни в структурі журнального бізнесу вбили ринок літературних додатків, і те, що колись приносило головний прибуток більшості авторів, перетворилося на пустелю. Навіть наукова фантастика, де існувала тривала традиція короткої прози, що була одним із її головних різновидів аж з 1920-х рр. та сторінок журналу «Astounding Science Fiction» і якій було значно простіше виживати на поприщі щомісячників, аніж багатьом іншим жанрам — навіть фантастика стала вбогим ґрунтом для заробітку. Бо так розвивався видавничий бізнес: хочеш заробляти — пиши романи. Журнали короткої прози (за дуже малим винятком) платять дріб’язок.
Але так було не завжди. Науково-фантастичний роман до 1950-х рр. був диковинкою. І знамениті імена раннього НФ-канону — Айзек Азімов, Роберт Гайнлайн, Артур Кларк, як і менше знані імена таких, як Фредерік Браун, Сіріл Корнблут чи Альфред Бестер — переважно були авторами короткої прози. Ринок, здавалося, не бачив кінця-краю з його десятками щомісячників pulp fiction’у, які вимагали постійного підживку, а публіка ще не призвичаїлася до скляної цицьки телебачення. Відео вбило не стільки радіозірку, скільки поставило хрест на ринку короткої прози, запропонувавши втомленим робітникам альтернативний спосіб відпочити й забутись.
Однак НФ-оповідання вижило до наших днів. Як не дивно, йому ведеться значно краще, ніж багатьом іншим жанрам, де ця форма по суті вимерла. Воно далеке від процвітання, принаймні в порівнянні із золотим віком бульварної літератури, однак читачі НФ консервативні, а ті з нас, хто пише коротку прозу, роблять це переважно не за гроші: наші мотиви не настільки очевидні.
(Чесно кажучи, я взагалі, мабуть, не знаю жодного автора, який би писав хоч якого обсягу прозу винятково через гроші. Якщо вам підвладне мистецтво складати слова у речення, то на життя можна заробляти дуже багатьма різними способами, більшість із яких значно надійніші від життя автора на вільних хлібах. Боюся прозвучати аж надто узагальнююче, але письменництво — це одна з професій, яку здобуваєш, бо не можеш інакше, і будь-які спроби знайти собі виправдання в історіях комерційно успішних письменників дуже однобічні. І я готовий закластися, що якби Стівенові Кінгу не вдався його прорив із «Керрі», а перший «Гаррі Поттер» Дж. К. Роулінг розійшовся оригінальним накладом 1000 примірників і більше не передруковувався, то вони би однаково продовжували писати.)
Післямова до збірки — це коментар автора до власних текстів, і місцями доволі нещадний. Про оповідання «Хобот і дебош» Чарльз Стросс пише, що душив його з себе три роки ривками, «проливаючи при цьому кров, піт і сльози», а вийшов текст, вартий хіба сміттєвого відра Вудгауса. Задум цілого циклу в тому всесвіті він покинув, а написане зарахував як тестовий прогін до роману «Saturn's Children». Заголовна повість «Палімпсест» уперше вийшла 2009 року в лондонській збірці «Wireless».
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
