Алісині пригоди у Дивокраї

Льюїс Керрол

алісині Пригоди у дивокраї

Червневий південь золотий,

Ріки сяйливе шкло,

У ніжних ручках дітлашні

Пручається весло,

І течією нас аж ген

Від дому віднесло.

Безжальні! Жар усе довкіл

Сонливістю повив,

І в час такий понад усе

Здрімнути б я волів —

А ви жадаєте, щоб я

Вам повість оповів!

І квапить Перша: “Не барись!

Розкажеш казку! Згода?”

Благає Друга: “Будуть хай

Дурнющі там пригоди!”

А Третя всіх перебива,

Бо нетерпляча зроду.

Та ось мовчанка залягла,

І, наче уві сні,

Нечутно дівчинка іде

По краї чарівнім

І бачить силу дивних див

В підземній глибині.

Та ба! Уяви джерело

Вже струменем не б’є.

— Кінець опісля розкажу,

Ось слово вам моє!

— Опісля, — всі кричать гуртом, —

За хвилю настає!

Снується нитка спроквола

Моєї диво-казки,

Вже й сонечко ясне сіда —

Доходить до розв’язки...

Гайда до хати. Небокрай

Залляла буйна краска.

Алісо, казку збережи

Тих днів до сивини

У тайнику, хорониш де

Дитинні любі сни,

Немов прочанин — квітку з піль

Своєї сторони!

Розділ перший. Усе далі й далі у глиб кролячої нори

А лісі страх надокучило справляти посиденьки на березі біля сестри і вона разів зо два зазирнула до неї в книжку — гай-гай, ані малюнків там, ані розмов! “Що за пуття у книжці без розмов та малюн­ків?” — зітхнула Аліса.

Вона вже прикидала подумки (наскільки дозволяла полуденна спека, коли туманіє голова і злипаються повіки), чи не краще б їй, замість дурно переводити час, не полінуватися встати і нарвати стокроток, аби з любіс­тю та втіхою сплести собі віночок, аж гульк — мимо, за якийсь крок від неї, проскочив ро­жевоокий Кролик.

Диво, зрештою, невелике, та й Кроликове бубоніння собі під ніс: “О Боже! О Боже! Як я забарився!”, — також не вразило її слуху (опісля на згадку про побачене й почуте їй спало на думку, що вона мала б таки збентежитись, але першої миті все видавалося щонайприроднішим), та коли Кролик раптом вихопив із камізéльчаної кишеньки годинника і, глипнувши на нього, помчав щодуху далі, Аліса зірвалася на ноги як ужалена: чи то видано, аби Кролик мав на собі камізельку з кишенькою і вихоплював звідти годинника? — жагуча цікавість погнала її полем навздогін за ним, і щасливим випадком вона ще встигла примітити, як він гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом.

Аліса з розгону пірнула слідом, а про те, як вертатиме назад, і не подумала.

Спершу кроляча нора йшла рівненько, мов тунель, а тоді зненацька урвалася — так зненацька, аж Аліса і сама незчулась, як жух­нула навсторч у якусь подобу глибоченного колодязя.

Колодязь видавався просто-таки безоднім, а чи так повільно вона падала? — і дорогою їй не бракувало часу роззирнутись та помір­кувати, чим би те все могло обернутися. Най­пер­ше Аліса кинула погляд униз: як летіти, то вже знати, куди! але там було темно хоч в око стрель; тоді вона озирнула колодязні стіни і постерегла на них силу-силенну судників та книжкових полиць; подекуди на кілоч­ках висіли географічні мапи і картини. З однієї полиці вона не забула прихопити слоїка з наліпкою “Помаранчеве варення”, та ба! той виявився порожній; викинути — як би не вбило когось унизу, тож, поминаючи судники, Аліса, зрештою, примуд­рилася тицьнути його в один із них.

— Овва! — чудувалася Аліса. — Після такого падіння не страшно й зі сходів покотитися шкерéберть. Ото вдома дивуватимуть моїй хоробрості! Та що там! Тепер я хоч би й з даху зірвалася, то й то б і не пис­нула! (І, мабуть, чи не так воно й було б на­справді!)

Униз, униз, униз! Чи скінчиться коли-небудь це падіння!

— Цікаво, скільки миль я встигла пролетіти? — уголос поспитала себе Аліса. — Напевняка вже й центр землі ось-ось. Ану лиш прикиньмо: по-моєму, до нього не більше, як чотири тисячі миль. (Аліса, бач, просвітилася в цих питаннях на шкіль­них лекціях, і хоч зараз була не найліпша нагода хизуватися знаннями — слухати нікому! — а все ж попрактикуватися ніколи не завадить.) Атож, здається, саме стіль­ки, але тоді постає за­питання: на якій я широті й довготі?

(Аліса уявлення не мала, що означають широта і довгота, але вухо її тішив дзвін цих преповажних і таких величних слів!)