як чорна трава, спопелілі гнізда і шепіт пустки.
така любов, що вросла —
і ніколи вже не відпустить.
* * *
Ношу в собі п’ять сердець.
Часом вони, розбишаки, змовляються між собою
і зчиняють ґвалт,
ніби зграя скажених годинників,
аж кров виходить із берегів.
Серце матері, що завжди насторожі.
Серце дружини — гаряче і гарно пахне.
Серце доньки, про яке забуваю.
Серце бджоли, що не дає всидіти без руху.
Серце, яке говорить,
муляє і норовить випхати решту,
немов пташеня зозулі в чужому гнізді.
* * *
чи береш ти цього чоловіка
з його загостреним відчуттям справедливості,
з його розтрісканим сном,
двоїстою натурою:
одне обличчя — оаза, а друге — піщана буря;
з розсипом зморщок навколо очей, коли усміхається,
з головою, повною складних чисел,
причинно-наслідкових зв’язків,
деталей філігранної точності
чи береш ти цього чоловіка,
з яким будеш більше мовчати, ніж говорити,
і це мовчання буде ціннішим від усіх розмов
чи береш ти цього чоловіка,
щоб вриватися з ним до нічних забігайлівок,
знімати шкірку з яблук і торкатись тонкого вінілу
в чотири руки;
щоб обіймати його ногами, як стовбур дерева,
розходитись, як масло під ножем,
обертатись навколо своєї осі, щоб йому світити
чи обіцяєш
встромляти та витягати голки,
здирати та накладати пластир,
згладжувати гострі кути,
не переливати молока до кави,
витримувати нестерпно довгі паузи,
коли обертається спиною;
цілувати так жадібно, мов захлинатися водою у спеку
...
чи береш ти цю жінку
з її розладнаними механізмами,
прихованими шрамами,
колекцією сердець у кишенях сукні,
оберемком незавершених справ,
яких ніколи не меншає;
з її дислексією, дірявою пам’яттю, прикушеною губою,
з великою сумкою, в якій що завгодно й багато свободи
чи береш ти цю жінку,
щоб не читати її віршів,
не читати їй нотацій,
сердитися на неї та проганяти її страхи,
упиватися недосконалостями, що творять її довершеність,
оберігати порядок дня, в якому ви разом
чи обіцяєш
ходити навшпиньках, коли вона втілює задуми,
приходити миротворцем у її гарячі точки,
пускатися з нею берега,
вступати у суперечки й філософські диспути,
ніколи не припиняючи проростати одне в одного —
і в винайнятій совковій квартирі,
і в тісняві електрички,
й у мансарді над батьківським домом,
і у власній оселі з великими вікнами й білими стінами,
і в лікарняній палаті, наповненій розпачем та надією,
і в готельній кімнаті, де замість підлоги — море
допоки ніщо не розлучить вас
* * *
у тебе серце
я прислухалась до тебе скрізь
у грудях і нижче
серце твоє — заблукале звіря
слон якого ковтнув удав
сумнівна пухлина яка щоразу змінює
місце розташування
яблуко розбрату
суперкнига під суперобкладинкою
яйце-райце
не завважила на підлозі
наступила і — ах! —
пробила свою
ахіллесову п’ятку
* * *
сажу струшує з крил,
меч дерев’яний обвила змія.
Дитина співає: Україна — це я.
Тепло — бо тісно — в метро,
руків’я тисне в ребро.
Хай хтось обмовиться, на…:
«Це не твоя війна...»
Дим, як додому шлях,
там, у наметах сплять.
По периметру сніг розтав,
плавиться червоний метал.
Знекровлені колій гілки,
Архангел не відчуває руки.
На вулиці крикне таксист:
братчику, тебе підвезти?
Взутий на дивані засне:
«Ангеле, не забирай мене...»
Для того, хто не зімкне повік,
місяць на небо викотить
чоловік.
* * *
інакше — позбавлений сенсу і серця,
він лише сердиться,
чому все не змінюється на досконалу картинку —
для кожного іншу —
за помахом, скажімо, чарівної булави
вибір від слова «вибратися»,
виборсатись
із вигрібної ями,
братської могили,
колиски народів
по трупах — адцятилітних добровольців
вибір від слова «вибити»,
вичавити із себе
комплекс молодшого брата,
співочого орача,
першого у черзі за халявою,
за свіжою гуманітаркою,
колективною стурбованістю,
сторгованістю:
раз, два, три —
продано!
лисуватому чоловічку
верхи на ведмеді
агов! де черга закінчується?
за крайньою хатою.
* * *
хоче стати для мене свободою —
і не може
йому здається що я
переграю
перебільшую
переінакшую слова знайомих давно пісень
розчленовую принципи каліграфії
перекручую молитви
рубаю з плеча
роблю з мухи слона
стріляю по горобцях з гармати
і взагалі
як уміститься в нашому домі
стільки всього великого
стільки створінь і явищ
стільки неправдоподібних персонажів