Дім сімейного типу: роман

Ненавмисне вбивство

Велика муха, що довго билась об світильник під стелею, пішла в піке і приземлилася на краю пивного келиха. Від спиртних випарів бідося не втримала рівноваги й бовтнула у пінисту рідину.

— Ги! Холера! Сьогодні всі бомки Кирилівки прилетіли на уродини до Льоші, — гигикнув огрядний молодик у темній майці й затертих джинсах. Він хвацько підчепив нігтем мізинця потопельницю. Муха навіть не встигла дзикнути, дякуючи за порятунок, як була щиглем відправлена в ніч, через напіввідчинене вікно пивниці. Льоша — худорлявий чоловік років сорока, з упалими очницями, силувано посміхнувся. Він дістав з-під стола пляшку горілки та, злодійкувато оглядаючись, узявся розливати її вміст по кухлях.

— Скільки в тебе дівчат, а скільки хлопців? Певне, й сам з ліку збився? Футбольна команда вже набралася? — басовито пролунало із закуреного кутка навпроти, де сидів третій товариш по чаркуванню, силует якого ледь проглядався крізь цигарковий дим.

— Угу! — хитнув головою винуватець події, не випускаючи з рота цигарки. Він упевнено перехиляв пляшку з сорокаградусним напоєм, пильнуючи, щоб усім дісталося порівно.

— Ну, Льошо, ти й коваль! Щоби накувати стільки дітей, треба вміти. Ги! Ну, за новонароджену! — з цигаркового задимленого кутка виринула рука із повним кухлем. Назустріч їй піднялися ще дві. Трійця пияків цокнулася наповненою скляною тарою так, що дзвін шурнув аж під стелю спорожнілої забігайлівки. Настала тиша, в якій було чути, як підсилене алкоголем пиво важкими ковтками розтікається спраглими горлянками пияків. Цю ідилію тиші раптово перервала мелодія з телефона. Льоша, власник мелодійного ренгтону, жадібно припав до кухля, ніби та мелодія могла відібрати у нього напій. Простенька мелодія різала тишу доти, доки худорлявий пияк не поставив на стіл порожню тару. Він неквапливо дістав з кишені невеличку, затерту до сального лиску «Нокію».

— Олексій на проводі! — чоловік зі самовдоволеною посмішкою на вустах відкинувся на стільці. Його друзі підсунулися ближче, щоби підслухати чергові вітання. Проте лице Льоши враз посіріло, вся веселість і безтурботність зійшла з нього, а риси витягнулися, ніби розчинившись у цигарковому димі. Він сидів з напівроззявленим ротом.

— Як померла?.. — нарешті ледь видавив із себе. — Я ж годину тому розмовляв, усе було добре. Ви, певне, помились, її Оксана звати…

У слухавці протріщало, зашурхотіло паперами, а тоді жіночий голос промимрив співчуття.

— Який алергічний шок, які ліки?!! Хтось, бляха, мав же заглянути в лікарняну картку, вашу мать! Вона ж алергетик! — чоловік зірвався на ноги, перекинувши стола разом із кухлями. Розбите скло розсипалося по підлозі. — Ви її вбили! Кати, вбивці!

Кругловида буфетниця, котра дрімала за стійкою, злякано підскочила, не розуміючи, що сталося.

— Їм так не мине, я не прощу! Моя Ксюха! Не прощу! — Олексій стояв посеред зали пивниці, судомно стискаючи кулаки. Його огортав і наповнював такий шалений відчай, який не давав навіть дихнути. Безнадія стиснула горло, тож сльози не могли вихлюпнутися. Чоловік тільки продовжував стискати пальці, які тримали телефон, поки він урешті не луснув, як роздавлений горіх. Застільні друзі з острахом поглядали на Льошу, боячись зронити бодай слово. Їхній захмелілий розум іще не сприймав того, що сталося, проте пияки вже розуміли, що має статися ще щось жахливіше. Вони бачили, як неймовірний відчай, що розпирав груди їхнього побратима, враз почав перетікати в якийсь сатанинський, неспинний гнів. Очі Льоші налися кров’ю, а м’язи рішучістю.

— Мірику, де твої ключі від скутера? — подолавши заціпеніння, вимовив якимось гортанним, потойбічним голосом батько, який тільки-но святкував народження доньки,

— Льошо, сядь, випий! Треба з’ясувати, може, то помилка! — спробував заспокоїти друга червонощокий Мірик.