| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Софі Рув’є |
| Жанр: | Сучасна проза |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-2334-4 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Трішки далі, одразу ж за сонцем» — це новий роман відомої сучасної французької письменниці Софі Рув’є, котрий побачив світ 2024 року й одразу став страшенно популярним серед читачів, а особливо читачок. Головна героїня твору, тридцятирічна незаміжня Адель, веде звичний спосіб життя: працює в медичній аналітичній лабораторії в Парижі, винаймає помешкання спільно з Габріелем, також неодруженим, і крім нього, колег по роботі та подруги мало спілкується з людьми, полюбляючи самотність. Та одного дня нещасний випадок, коли вона мало не загинула, цілком змінив її погляди на усе. Адель відчула, що настав час підбити підсумки життя і внести корективи, необхідні для реалізації свого потенціалу. Вона бере відпустку і їде у містечко, де народилася і виросла, де досі живе її бабуся Авґустина. Адель мріє лише про усамітнення, але на своєму шляху зустрічає нових людей, зокрема молоду жінку, яка залишає їй свій загадковий записник... Це глибоко зворушливий роман. Про життя, любов, сім’ю і, перш за все, втрату близької людини, яка пішла занадто рано. Цей твір — ода життю, наперекір усьому. Ковток свіжого повітря, з усмішкою в кінці історії. Логічний фінал, сповнений любові. Саме такий, як ми любимо.
Переклад з французької — Мотрук В.
Пролог
Сигнали якогось пристрою повторюються безконечно. Трохи далі чутно, як хтось штовхає візок. Гучні голоси. Вона ворушиться, хоча не надто впевнена, що хоче повернутися до свідомості. Усе ж ненадовго випірнає з туману, у який занурена. Відколи вона так спить? Але де ж це, хай йому грець, вона? Намагається перевернутися, але щось стримує її рухи. Мотузка? Болить голова, дуже болить... і дуже хочеться спати, тому припиняє ворушитися. Але щось усередині велить їй діяти, і надлюдським зусиллям усе ж удається розплющити очі. Бачить, що лежить у білій, тьмяно освітленій кімнаті без прикрас. Крапельниця поєднує її з пакетом із якимось розчином. Чує, як одна за одною, зі звуком «пльоц», падають краплі. Ну, що ж, це вже ліпше, ніж мотузка: здається, вона в лікарні. Але, Боже мій, чому вона тут? У звивинах мозку все переплуталося. Згадує той понівечений вихором вітрильник, поетичну червону цятку, до якої так довго був прикутий її погляд. Усе ще відчуває вітер у своїх косах і сонячні промені на обличчі. Згадує, що сьогодні вдень, дещо раніше, прогулювалася стежкою біля гірського карнизу. Вона дуже любить це місце — звідси небо уявляється більшим і ширшим, ніж деінде. Проте відчуває, що знову поринає в туман, і вже занурюючись у важкий, ватяний сон, певна річ, штучний, жахлива сцена проникає в кору її головного мозку. Голова скочується набік. Перестає боротися зі сном і засинає, ніби заперечуючи, що це видіння є чимось іншим, аніж витвором її уяви. Ні, це неправда, що вона могла стрибнути.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
