Ельдорадо

ЕЛЬДОРАДО Ще в юні дні В ясній броні Відважний вершник радо У спеку й сніг Шукав доріг В країну Ельдорадо. Ідуть літа, І гіркота Бере над серцем владу, — Пройма відчай, О, де ж той край — Щасливе Ельдорадо? Ось Вічна Тінь На мертву рінь, На край дороги пада. Її пита, — “Де ж золота Країна Ельдорадо?” “Пройди Долинами Імли, На чорні гір громади Здіймися ти, Щоби знайти Країну Ельдорадо”. Переклад А. Онишка АМЕРИКАНСЬКИЙ КЛАСИК ТА УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДАЧІ Свого часу відбулася повчальна перекладознавча полеміка. У передмові до “Другого відлуння” Григорія Кочура (1991 р.) чи не найвдумливіший наш перекладознавець Марина Новикова приділила декілька пасажів перекладові “Крука” Едґара Аллана По: “Крук” показує нам, що може й чого не може професійно бездоганний перекладач, маючи справу з автором, якому він не вірить. Може виплести такий самий витончений візерунок рим, заколисати вірш такими ж повторами і паралелізмами. Може відшукати майже неможливий еквівалент зловісному крикові Крука: “Nevermore” — “He вернуть”, та не може найголовнішого: повірити самому й переконати читача в серйозності того, що відбувається. Тонка симуляція трагізму в першотворі ви кликає в Кочура не менш тонку симуляцію співпереживання, а від так — і симуляцію стилю... В Едґара По стилем керує не зрозуміле й визначене, а плинне й невловиме. Кожна кочурівська подробиця відповідає оригіналу. Та інформаційна вартість цих деталей для По, звичайно, нічого не важить. Так: грудень, ніч, гра світлотіні, книга, Ленора — це лише контури подій. Подія ж — передчуття і втілення жаху, “видіння гробового”. Жах неможливо описати, його треба навіяти. Тому тут важливі не так слова, як ритм — заколисуючий, заокруглений, безвихідний: період вміщено в магічні кола рим, а розвиток думки посправжньому так і не відбувається. Зате першорядного значення набуває незвичайність мови. Звук керує змістом”. Сам Григорій Порфирович у відповіді на анкету збірника “Теорія і практика перекладу” (ч. 18, 1992) зізнався: “Я маю належну пошану до його (По. — М. С.) прославленого “Крука”, проте не належу до надто запальних його почитувачів — надто це раціоналізований твір, у ньому є чимало театральності. ... Отже, я переклав “Крука” з міркувань престижу,— це ж таки ганьба, що в українській літературі є тільки один переклад, та і той застарілий. (Тоді, коли Гр. Кочур переклав 1949 року в інтинському таборі “Крука” Едґара По, він знав про існування тільки давнього перекладу П. Грабовського. — М. С.) Але існує одна стаття, в якій дос лідниця, віддавши належне точності мого перекладу, зауважує, шо зроблений він без захоплення, надто холоднокровно. То я роблю тепер здогади — чи написала б так дослідниця, якби я сам не розповів їй про своє ставлення до оригіналу й про мотиви, що спонукали мене взятися за цей переклад”. Наводжу цю полеміку для того, аби читач іще раз пересвідчився — наскільки складно перекладати знаменитого автора “Крука”. Переклад може бути бездоганним з формального погляду — а, проте, йому чогось та й бракуватиме. І, хоча це той рідкісний випадок, коли я не можу погодитися з оцінкою шановної Марини Олексіївни Новикової (“Крукові” Кочура повною мірою властива та незвичайність мови й магічний ритм, уміщений у заколисувальні кола рим),— а, проте, головні вимоги, поставлені нею до перекладачів Едґара Аллана По, безумовно, слушні. Навряд чи є сенс докладно переказувати тут біографію славетного американського поета — на цю тему існує величезна кількість літератури. (Згадаю лише монографію Ю. Ковальова “Эдгар Аллан По”,— Ленинград, “Художественная литература”, 1984, — де подано доволі докладний огляд багатьох західних джерел.) Едґар По народився 19 січня 1809 року в Бостоні, штат Массачусетс. Його дід Девід По був генералом під час війни за визволення північноамериканських колоній з-під влади Англії. Проте батьки поета стояли на значно нижчому, за тодішніми мірками, суспільному щаблі — вони були мандрівними акторами, а до всього рано померли, лишивши маленького Едґара сиротою. Хлопчика всиновив бездітний містер Аллан, багатий торго вець тютюном з Річмонда. З 1815-го по 1820 pp. Аллан жив в Англії, і, напевно, саме тут могли запасти в його душу перші нотки похмурої “готичності”, такі відмінні від тональності прагматичних пісень молодої Америки. Після повернення до Штатів і закінчення річмондської школи майбутній поет вступив до Університету Вірджинії. Тут він поєднував бездоганне знання латини зі звичкою не сплачувати картярські борги,— відтак вітчим змушений був забрати його додому. На 1827 рік припадає літературний дебют По. Проте, видана накладом у сорок примірників книжечка “Тамерлан та інші вірші” має сьогодні славу насамперед бібліографічного раритету. У 1829– 1931 роках поет навчається в елітарній військовій академії Вест Пойнт, куди він вступив за наполяганням містера Аллана. Едґар успішно вивчав точні дисципліни, насамперед математику — АМЕРИКАНСЬКИЙ КЛАСИК ТА УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДАЧІ а, проте, настільки недбало ставився до військової муштри, що дуже швидко його було відраховано. Відтоді поет провадив життя типового представника богеми. Це дуже швидко призвело до розриву з містером Алланом — і до втрати тієї матеріальної підтримки, шо на неї По міг розраховувати. Доводиться жити з несталих літературних та редакторських гонорарів. Реальна поетова біографія обросла ще за його життя численними легендами — від міфічної поїздки до Росії до непробудних запоїв та нервових зривів (ця обставина мала, очевидно, реальне біографічне підґрунтя, хоч і була сильно пе ребільшена майбутніми біографами-недоброзичливцями). А який вдячний ґрунт для легенд дали заручини й одруження з кузиною Вірджінією (в день весілля 1836 року їй виповнилося лише п’ятнадцять)! Чи не єдиною достеменно відомою біографією письменника є біог рафія його творів. У 1833 році він дебютує як прозаїк (“Манускрипт, знайдений у пляшці”). Повна збірка новел По містить і пам флети (як от написане 1849 року оповідання “Ділова людина”), і певні прообрази модних сьогодні “горор” та “фентезі” (“Падіння дому Ашерів” — де в давньому, похмурому замкові під час страшної бурі умирає від страху, побачивши сестру, що підвелася з домовини у кривавому савані, останній нащадок роду Ашерів Родерік), і навіть наукову фантастику. Пригодницький “Золотий жук” передував багатьом пізнішим сюжетам Стівенсона, а як майстер детективу Едґар Аллан По кількома вправними штрихами дав практично все те, що згодом Конан Дойл розвинув у знаменитих оповіданнях про Шерлока Холмса, а Честертон — в історіях про патера Брауна. Поетична спадщина По (нагадуємо — свою творчість він починав з віршів) доволі незначна за обсягом, її вистачить на одну невеличку книжку. А проте вже півтора століття вона вабить до себе читачів таємничою нез’ясованістю. Крім того, По належать декілька, без перебільшення, хрестоматійних віршів (“Крук”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо”, “Дзвони”), без яких годі уявити собі антологію американської поезії. Поетове життя було дуже коротким. Оплакавши 1847 року померлу зовсім юною Вірджінію, Едґар сам умирає від запалення мозку 8 жовтня 1849 року на шпитальній койці в Балтиморі. Проте його проза й вірші живуть досі, привертаючи щоразу більшу увагу дослідників, які намагаються знайти в них початки чи не всіх подальших літературних течій і напрямків. АМЕРИКАНСЬКИЙ КЛАСИК ТА УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДАЧІ Українською мовою По чи не першим взявся перекладати Павло Грабовський (очевидно, не без впливу “моди на По” в середовищі тодішніх російських декадентів). Проте, ці зроблені не з оригіналу переспіви мають сьогодні здебільшого історичне значення. Григорію Кочуру, крім віртуозного “Крука”, належить ще один переклад з По, яким він не був до кінця задоволений. Справа в тому, що вірш “Ельдорадо” був перекладений для видавництва “Музична Україна” як текст романсу, написаного на слова російського перекладу Бальмонта (далекого від необхідної еквіритміки). Тож український перекладач мусив у ць ому випадку відтворювати мелодику не англійського оригіналу, а російського перекладу (про що він нерідко оповідав ледь вибачливим тоном). Крім Григорія Кочура, “Крука” українською перекладали також Св. Гординський та А. Онишко. Сам Григорій Порфирович мріяв зібрати колись усі українські переклади цього вірша й видати їх однією книжкою, як це зробили, скажімо, чехи. Максим Стріха АМЕРИКАНСЬКИЙ КЛАСИК ТА УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДАЧІ ПОЕТИЧНІ ТВОРИ ЕЕ