Хлопчик, який літав з драконами. Книга 3

Ми вирощуємо драконів. Драконів, які мерехтять, заморожують і освітлюють небо вогнем.

Сидимо по-турецьки навколо драконово-фруктового дерева, спостерігаємо і чекаємо. Дракони повсідалися нам на плечі й обвили хвостами наші шиї. Їхні діамантові очі виблискують. Дракончики легенько випускають свої кігтики. Потріскують іскри. А гарячий димний подих зігріває наші серця. Ми всі чекаємо на ту мить, коли червоний стиглий драконів фрукт почне сяяти. Коли він упаде з яскравого пагінця. Коли новий манюній дракончик буде готовий вилупитися. Нам усім цікаво, що то буде за дракон.

Чи буде він сяяти і мерехтіти, як Блимко, виблискуючи всіма кольорами, від червоного до бірюзового? Чи вкриє нас снігом, як Крижинка, і ми дзенькатимемо, наче заморожений ксилофон? Чи, може, зникне з очей, як Хитрун, наш майстер камуфляжу? Або випромінюватиме золоте сяйво, як Світлик?

Хтозна. Може, він буде здатен на все це одразу — і навіть на щось більше? Та одне я знаю точно. Закладаюся, що, слухаючи мою розповідь, ви теж хочете дракона, правда? Власного дракона. Ну звісно ж, ви хочете.

Та спершу я маю вам дещо розповісти. Тож слухайте уважно, бо ви ж іще не знаєте всієї історії. А коли дізнаєтеся, то, мабуть, уже не надто поспішатимете заводити дракона.

І річ не в безладі, полум’ї, слідах від кігтів чи у тліючих іскрах. І навіть не в піротехнічних какуленціях. Дещо вас справді може спустошити.

Одного дня доведеться відпустити свого дракона — і це, друзі, найтяжче.

1

Зоряне мерехтіння Блимка

Спершу я помітив, що Блимко десь подівся. Приємне сяйво його маленького тіла зникло. Я заснув разом з ним під боком, як і завжди. А потім прокинувся й тремтів: бракувало його теплого дихання в мене на грудях.

Я потер очі, проганяючи сон, і пригадав, щó мені наснилося. Я вже бачив це сновидіння, і якби був котом, то замуркав би від задоволення. Уривки сну промайнули в моїй голові. Зелене світло в небі. Величезна гора. Кам’яниста земля внизу. А тоді все зникло.

Усівшись на ліжку, я помітив Блимка. Він примостився на підвіконні. Місяць і зорі сяяли так яскраво, що здавалося, настав ранок. Я вибрався з ліжка і розсунув штори, відчуваючи потік холодного нічного повітря з прочиненого вікна. Блимко вилетів назовні, сів на виступ за вікном і підняв голову. Випустив струмінь іскор, що зашипіли на холоді. Якусь мить у повітрі залишався круглий слід, схожий на сяйво від бенгальського вогню в Ніч феєрверків. Усередині кільця світилася Полярна зірка. То вже був не перший раз, коли я помічав, що Блимко вдивляється у вікно, та тепер це траплялось усе частіше. Я побачив, як сяйво іскор блякне, а тоді простягнув руку й торкнувся його спинки. Під моїми пальцями прокотилася хвилька золотого мерехтіння, і луска дракончика змінила колір.

Визирнувши з вікна, я уявив, як Тед, Кет і Кай затишно сплять разом зі своїми драконами. Не міг стримати усмішки. Разом ми були супергеройською командою, з драконами нам усе було до снаги.

А тоді в мою уявну картинку ввірвався Ліам, наш воріженько: він тупав ногами і все зіпсував, нагадуючи мені, що не все так просто в цьому світі.

Так сталося, що на початку літа Ліам заліз у сад мого дідуся і добув собі дракона. Підступно, знаю-знаю! Та це ще не все: його дракон збільшує речі подихом — і то дуже швидко! Спершу Ліам суперзбільшив свій соняшник, намагаючись перемогти у шкільному конкурсі, а тоді хутко перейшов до суперзбільшення драконового фрукта. Дракон, що вилупився з гігантського плоду, спершу був як індичка, та за десять хвилин виріс завбільшки з тиранозавра.

Це однозначно був екземпляр, з яким вам не схотілося би подрімати! На щастя, мій дракончик, блимаючи, наче маяк, заманив Тиранодракона в небо, і той полетів, як ми сподіваємося, у напрямку свого дому. Хоча, де саме цей драконячий дім, ми досі не знали.

У моїй голові постійно крутилися думки, як би нам довідатися, де ж той їхній дім, а ще я дуже хотів знати, що ще може вигадати Ліам разом зі своїм драконом, який завиграшки вирощував з гарбузів карети Попелюшки.

Я вже хотів було зачинити вікно, коли скрипнули й відчинилися двері до моєї спальні. Тож я вхопив і потягнув штору, сподіваючись, що Блимко сховається за нею і його ніхто не побачить. Я постійно був на сторожі, щоб мама і тато не побачили дракона, особливо цими днями. Мама балансує між роботою ветеринарки, бездомними тваринами і моєю сестрою Лоллі, наче восьминіг із серйозними цирковими навиками, а тато, начепивши навушники, зазвичай ховається у своїй музичній бульбашці. Та навіть вони почали дещо помічати. Неможливо приховати чи спихнути на кота стільки опіків і подряпин.