Країна Моксель, або Московія

Володимир Білінський

КРАЇНА МОКСЕЛЬ, або МОСКОВІЯ

Роман-дослідження

У трьох книгах

Книга перша

2-ге видання, виправлене і доповнене

Моїй коханій дружині Любові Сергіївні присвячую.

Автор

ПЕРЕДМОВА

Шановні читачі!

Перед вами книга, яка, можливо, суперечить вашому світогляду. Неодмінне право людини мати особисті переконання. Погодьтеся, однак, що й автор має право на власну думку. Тим паче, така тема в історичній літературі досліджується нечасто, хоча після розвалу радянської імперії настав великий час Істини.

Припускаючи, що чимало читачів виховані на ідеології більшовицької історіографії, я визнав за потрібне спертися на фактологічні оповіді тих істориків, зусиллями яких створено міфологію «держави Російської», щоб читачі, зіставляючи оголені факти історії, самі змогли зробити правильні висновки. Ніколи ні російська державна влада, ні царська, ні більшовицька не дозволяла звичайній людині мати власну думку, сформовану в результаті ознайомлення з першоджерелами. Влада завжди змушувала вірити їй на слово. Якщо ж громадянин опирався одурманюванню й усе ж намагався сформувати власну позицію, він, як правило, завершував свої пізнання в тюремній камері.

Російська імперія свято оберігала свою історичну міфологію, а відтак істина в чистому, неспотвореному вигляді рідко оприлюднювалася в оповідях державних істориків. Вона завжди була завуальована, докорінно перекручена й загорнута в словесну патріотичну упаковку.

Авторові довелося очищати історичні факти від величезної маси супутнього словесного сміття, а нерідко й від звичайної відвертої облуди. В основу дослідження свідомо покладено першу об’ємну «Історію держави Російської», яку на світанку XIX століття написав нащадок татаро-монгольської знаті, що масово заселила в XIII–XVI століттях Московію, незабутній Микола Михайлович Карамзін. Адже всі наступні російські історики, серед яких С. М. Соловйов і В. О. Ключевський, професори, завідувачі кафедри російської історії Московського університету, лише повторили історичну канву, викладену М. М. Карамзіним, змінюючи або підсилюючи деякі акценти, однак зберігаючи саму серцевину міфології.

М. М. Карамзін на початку XIX століття був відвертим, коли писав у передмові до своєї «Історії…»:

«… Історія, кажуть, сповнена брехні: скажімо краще, що в ній, як у справі рук людських, буває доважок брехні, однак характер істини завжди більш-менш зберігається, і цього досить для нас, щоб скласти собі загальне уявлення про людей і діяння…» [1,том 1, с.18].

Але якщо М. М. Карамзіну було досить «більш-менш» зберегти істину, маючи в оповіді «доважок брехні», то автор дослідження вважав своїм завданням очистити матеріал від цього «доважку», який, на моє тверде переконання, був свідомо і з певною метою впроваджений в історію Російської імперії.

Як же сталося, що я, людина практичної справи, яка побудувала сотні мостів у Казахстані, на території, що дорівнює площі Західної Європи, раптом зацікавився «історією держави Російської»?

Спонукало до цього те, що авторові довелося добряче поїздити й чимало побачити на просторах від Львова до Тинди й від північного Уренгоя до спекотного Термеза; зустрічатися з тисячами людей — від принижених і знедолених до гордовитих партійних владик найвищого рангу, які щиро вірили у свою непогрішність і незамінність. Хоч би де випадало мені бувати, завжди стикався із затаєною, глибоко прихованою брехнею офіційної державної влади. На побутовому людському рівні ця брехня відверто випирала назовні.