Ланселот, або Лицар Воза

Chrétien de Troyes. Œuvres complètes. Paris: Éditions Gallimard, 1994.

Зі старофранцузької переклав Петро Таращук

«Ланселот, або Лицар Воза» — найяскравіший взірець куртуазного лицарського роману, присвячений, мабуть, найвідомішому лицареві з двору короля Артура, його пригодам і коханню. Кретьєна де Труа (бл. 1140 — бл. 1190), автора цього твору, вважають за основоположника літературного роману в сучасному розумінні, його творчість справила глибокий і тривалий вплив на розвиток європейської літератури і мистецтва. Це один з нечисленних середньовічних авторів, чиї твори популярні й тепер.

Книга видана в рамках проєкту «Фантастична Європа: між магією і технологією»

з а підтримки програми «Креативна Європа».

Охороняється законом про авторське право. Жодна частина цього видання не може бути відтворена в будь-якому вигляді без дозволу видавництва.

Я к воля дами із Шампані

Мій хист побачити в романі,

Візьмуся радо до роботи,

Служити сповнений охоти

Усім, що може чоловік,

Зарікшись лестощів повік.

Інакше б хтось, можливо, взявся

Ту ж мить до лестощів допався,

Сказав би, — додаю свій глас! —

Ця дама між земних окрас

Найкраща серед гарних дів,

Як фен сильніший од вітрів,

Що дмуть у травні або квітні.

Я не з вечірніх та досвітніх,

Хто прагне лестощів для дами.

Чи скажу щирими вустами:

Як варті перла самоцвіту,

Графиня — королев пів світу?

Ні, не казатиму цих слів,

20 Хоча це правди чистий спів.

Її думки та віщий зір

Впливають більше на цей твір,

Ніж труд мій і талант-проноза.

Тож мій герой тут — Лицар Воза.

Кретьєн цю розповідь веде,

Від змісту й дум не відійде

Таки графині, а він сам

Ніякий не кладе свій крам,

Крім праці ревної й посвяти.

На Вшестя, на велике свято

Король Артур свій двір зібрав,

Величний, пишний, безліч страв

Подав, як личить королю.

Гостинність не жалів свою,

Не кинув вірних компаньйонів,

По учті був серед баронів.

Були між них і королева, —

Здається, ця деталь суттєва, —

Й гурт куртуазних дам вродливих,

40 Французькою, ой, щебетливих.

Й для Ке, що стіл той накривав,

І конетаблів час настав:

Ке їв і не дивився вгору,

Аж лицар тут явивсь до двору

У гарнім, пишнім обладунку,

При зброї і пішов в керунку,

Де сам король сидів на троні

У колі славному баронів.

Той лицар зброї не знімав,

Не привітався й загорлав:

— Артуре, до моїх в’язниць

З землі твоєї і світлиць

Зігнав я лицарів і дів.

Тобі не кажу, щоб радів,

Мовляв, віддати хочу їх,

А щоб ти знав серед утіх:

Не маєш сили і багатства

Звільнити їх з мого кріпацтва!

Й затям собі: ти вже й помреш, —

60 На волю їх не поведеш.

Сказав король: — Тож слід терпіти,

Як сил нема позбутись гніту,

Хоч в серці тяжко я сумую.

А лицар вдав, ніби прямує,

Вже до дверей, ступив назад,

Повз короля, придворних ряд,

Дійшов до виходу із зали,

Там ноги нерухомо стали,

І крикнув він тоді з порога:

— Якщо, королю, маєш змогу

На віру спертися сталеву

І доручити королеву

Котромусь лицарю, щоб вів

Її у глиб моїх лісів.

Тоді врочисто обіцяю:

Всіх в’язнів я умить звільняю,

Що стогнуть у моїй землі,

Як лицар доведе мені,

Що королеві захист дасть.

80 Почули всі про цю напасть,

Захвилювався зразу двір,

Почув і Ке, що до сих пір

Між слуг знай допадавсь до страв.

З-за столу миттю він устав,

Пішов до короля, в промові

Сказав із гнівом в кожнім слові:

— Королю, в тебе я на давній,

На службі відданій і вправній,

Тепер іду у світ я, голий,

Тобі слуга я вже ніколи,

Нема охоти в мене й волі

Тобі служити, наче долі!

Король стерявся, як почув,

Нескоро слово він здобув,

І все ж душі озвався гарт:

— Це правда, ні, чи, може, жарт?

Ке відповів йому достоту:

— Нема до жартів тут охоти,

Я йду, нехай минають дні,

100 Не прошу зовсім я платні

Або за службу нагороди,

Востаннє вийду я на сходи

І рушу вмить, не забарившись.

— Від гніву, може, озлобившись, —

Тяжкого завдаєш ти жалю? —

Спитав король. — Бо, сенешалю,

Вам місце тут, на цім дворі,

Й під небом, знайте, угорі

Нема того, що без вагань,

Як лишитесь, вам дам як дань.

— Королю, не марнуйте часу,

За жодну обіцянку ласу, —

За золота сетьє 1 у день, —

Не буду тут. Король лишень

Похнюпивсь; каже королеві:

«Події є нові двірцеві,

Я з сенешалем розмовляв,

Він двір покинути прохав,