Малий центр світу. Нотатки практика ідеї

Етос аматора

Живемо у світі, в якому слово «професіоналізм» набуває дедалі більшого значення. Відчутним став тиск необхідності професійної праці, професійного розвитку свого ремесла. Натомість із поняттям «аматорське» асоціюється все найгірше: недостатні компетентність, серйозність, недостатні гарантії доброї якості тощо. А проте саме нині захист етосу аматора видається мені особливо важливим. Щоправда, це може стосуватися невеликої групи людей, але думаю, що знайду в них розуміння.

Аматор, якого хочу тут захистити, не є одним із полюсів опозиції професійне — аматорське, з дипломом — без диплома, інституційне — позаінституційне. Це було б надто просто. Якщо ж треба запровадити якісь розрізнення, то я волів би звернутися до значно універсальнішого прикладу. Отже, серед моделей людського життя виділяють два типи: господаря, людини в майстерні, з навичками, які дають їй соціальне і матеріальне становище, а також мандрівника, пілігрима, поета, пісняра, музиканта, юродивого. Від давніх-давен людина усвідомлювала наявність двох шляхів пізнання істини: через копітке, старанне навчання, набування майстерності й фаховості, та через інтуїцію, чесноту безкорисливості, спонтанність і спроби. І хоча ці шляхи не є взаємовиключними, а цінності, що мають вартість на одному з них, іноді шануються й на іншому — як, наприклад, відкритість серця, — та все ж вирішальним у цьому розрізненні є доза, ступінь інтенсивності почуттів, які переходять певну межу. Бо ось, Бог, як несе звістка, наповнюючи чари людського існування життям, декому з них налив більше кількох крапель любові, переповнивши посудину. Не знаю, чи Він зробив це через неуважність, чи за цим стояв свідомий намір. У кожному разі, результатом є те, що світом блукають люди, яким важко пояснити, що є раціональним і ефективно провадить до мети, люди, непокірні перед окресленими межами, нормами та кодексами, зачеплені за нитку божевілля, нікому не належні. Із ними буває клопіт. Іноді виникають масштабні відкриті конфлікти, як це сталося в Середньовіччі, коли вже закостенілу шкаралупу церковних інституцій прорвала францисканська стихія. Подібне сталося в єврейській традиції у XVIII столітті, коли до спільноти, якою керували рабини, вчені в Писанні, поглинуті студіями над Торою і дотриманням усіх приписів та заборон, увірвався вихровий диск хасидської науки. Сила такого диска спонтанна, ірраціональна; вона схожа на спалах іскри. Саме тому в цьому світі так важко на ній будувати. Тому їй доведеться поступитися перед логікою тих, хто має тут владу, хто будує будинки і держави і хто вже саму ідею її називає утопічною. І навіть якщо станеться так, що сила вихрового диска здобуде собі тут дах над головою, владу та інституцію, вона замре, і все перетвориться на власну карикатуру. Буває, що носіїв вих­рового диска суспільство випихає на узбіччя, переслідує, без найменшого бажання зрозуміти, і тоді це може бути негативною, руйнівною силою для спільноти. Буде тільки зміцнюватися переконання у небезпеці та загрозі, що йде з цього боку. Адже ще Платон мав намір вигнати поетів зі своєї держави. Правителі держав XX століття неодноразово засвідчували свій страх перед силою поета, вдаючись до крайніх заходів: Гумільова, Мандельштама, Лорку вбили, Бродського, як соціального паразита, заслали на примусові роботи. Приклади можна було б множити.

Тим часом мудрість спільноти вимірюється тим, наскільки вона здатна приручити тих інакших людей для себе, зрозуміти та оцінити їхнє послання, відвести їм гідне місце у власній структурі й не переробляти їх на свою подобу силою свого само­любства, а навпаки: захищати їхню інакшість заради спільного блага. Хіба не бувало так, що присутність поета, пісняра, блазня або юродивого не тільки не становила загрози для громади, але й оберігала її?

Тож може бути, що серед цих людей можна знайти тих, хто десь глибоко носить написане ім’я: аматор. Але це велике узагальнення, якого недостатньо. Воно все одно було б занадто простим. Я звернувся до цього тропу, який, як я вже зазначав раніше, здається мені ближчим, ніж опозиція професіонал — аматор, і який вводить нас у цікавіший контекст, але від якого ми також повинні звільнитися. Бо мене цікавить не стільки ідентифікація конкретної постаті, яку можна було б ототожнити з аматором, скільки простеження певного шляху досвіду і пошуку, що тягне за собою особливу присутність у світі та спосіб оцінювання. Я хотів би запитувати про все це, покликаючись на різні приклади.