Розділ І. Впливова хасекі Кьосем
1.
Над тихими водами затоки Золотий Ріг височів неприступний мур. Він надійно відгороджував ошатні будівлі Старого палацу 1, що потопали у розкішних садах та квітниках, од розміреного мирського життя. За ним доживали віку наложниці й матері померлих султанів. Для цих удовиць прогулянки на свіжому повітрі стали єдиною розвагою. Тому з-за муру часто лунали не лише трелі пташок, а й звуки тужливої музики із жіночими співами.
Цього осіннього ранку в Стамбулі було напрочуд тепло, світило яскраве сонце. Тож старі удовиці вийшли зі своїх кімнат, щоби подихати свіжим повітрям. Вони скупчилися навколо мармурового водограю, де для них напнули великі намети, та щось обговорювали між собою. І лише наймолодша й найвродливіша мешканка Старого палацу — тридцятирічна черкеска Махфіруз трималась осторонь цієї компанії. Вона прогулювалася на самоті мощеними стежками саду, що пролягали мимо великих плодових дерев та високих струнких кипарисів.
Старі жінки зі співчуттям поглядали на неї, адже самі опинилися тут уже після смерті султана Мехмеда Третього. Потрапити ж до Старого палацу ще за життя османського правителя було надто суворим покаранням для наложниці та й — матері шехзаде 2.
«За які ж такі гріхи цю жінку відіслали сюди зі султанського гарему?» — намагалися зрозуміти удовиці, збираючи в євнухів плітки. За однією з них, Махфіруз, яка мала вибуховий характер, надто відверто конфліктувала з новою улюбленицею султана Ахмеда — грекинею Кьосем. Дійшло до того, що під час вечері затіяла сварку і, не стримавшись, схопила зі столика вазу з квітами й перекинула її на голову незговірливої конкурентки. Султан не стерпів такої образи і наказав вигнати Махфіруз зі свого палацу. За іншою версією, вона накинулася з кулаками на сина Кьосем, Мехмеда, який лише на пів року був молодшим за її первістка Османа. Тому отримала за це суворе покарання.
Спостерігаючи за похнюпленою Махфіруз, яка прогулювалася садом, старі жінки знову обговорювали її сумну долю, як раптом почули вигук євнуха:
— Ува-а-ага! Його високість шехзаде Осман!
Тому висипали з наметів, прагнучи якомога краще роздивитися юного нащадка правлячого султана Ахмеда, якого в дитинстві відібрали у рідної матері. Той увійшов крізь західну браму у великому мурі Старого палацу — Сулейманіє й одразу подався до матері, яка вигулькнула з гущавини саду.
Побачивши світле обличчя сина, його великі мигдалеві очі та кучеряве каштанове волосся, набурмосена Махфіруз одразу ж заусміхалася. Подумки визнала його схожість із батьком-султаном, який багато років тому розлюбив її, зачинивши разом зі старими удовицями у палаці сліз і самотності. Попервах вона ще сподівалася на прощення, тому писала повелителю сповнені сліз та пробачень листи з мольбою дозволити їй возз’єднатись із малим Османом. Але з роками почала втрачати надію на повернення до палацу Топкапи. Єдине, що її тішило, це нечасті візити сина, який за останні сім років, котрі вона провела у розлуці з ним, перетворився з маленького хирлявого хлопчика на високого і стрункого підлітка.
— Як я тобі рада! — вигукнула радісно Махфіруз.
Осман, не стримуючи емоцій, обняв розчулену матір, а потім приклався до її тендітної правиці.
— Я скучив за вами, валіде 3, — випалив та поцікавився:
— Як почуваєтеся? Чи маєте все, чого потребуєте?
— Авжеж, мій леве, — заусміхалася бадьоро Махфіруз, темні очі якої наповнилися сльозами щастя. — Ти — мої ліки!
Проказавши це, вона запросила сина до порожнього намету на галявині й наказала євнухам принести медового шербету з фруктами — солодким виноградом та яблуками. Тоді узялася розпитувати:
— Що нового у палаці? Тебе не ображає та відьма Кьосем, яка звабила нашого повелителя і крутить ним, як циган сонцем?
— Усе гаразд, мамо. Зі мною вона не наважується конфліктувати, бо ж я уже дорослий, — упевнено відповів Осман. — Із самого дитинства з нею добре ладнаю.
Од почутого з обличчя Махфіруз щезла світла усмішка. Це помітив син, тому мовив стривожено:
— Бачу, засмутив вас, змусивши згадати минуле. Пробачте, валіде.
