Падіння Орла

Гори – високі, їхні вершини вкривали білі хмари, і через це ніхто не здатний був їх розгледіти. Це перші спогади багатьох жителів Долини Рогу, котрі населяли благодатний край, який тягнеться на сотні кілометрів, оточений горами, неначе великим міцним муром, що оберігає їх від холодних вітрів та вод безмежних океанів, які омивають Долину. У леґендах йдеться про те, що жителі Долини таким захистом повинні завдячувати давньому титанові Рогу, який співчував сумній долі людей та прагнув їм, наче дітям своїм, лише добра.

У сиву давнину Долина була самотнім островом, оточеним бурхливим океаном, який часто затоплювало. Проте не лише океан ставав лихом для тих людей, котрі жили в цих землях. Інші титани часто ворогували між собою, їхні суперечки призводили до стихійних лих, що руйнували Долину і приносили лише смерть та лихо людям, які її населяли. Однак Рогу, один із найсильніших титанів, уподобав людей і став на їхній захист. Він усіма своїми зусиллями відкидав напади титанів та сили природи, які руйнували Долину. Після тривалих боїв Рогу зрозумів, що так тривати не може вічно. Титан провів таємничий ритуал і приніс себе в жертву. Природа лютувала, здійнялися бурі, земля тряслася, блискавки сяяли на небі, здавалося, що весь світ гине. За три дні і три ночі Рогу не стало. Він розчинився, і з його тіла постав бар’єр із гір, що оточив Долину від бід, які вона переживала з початку віків. З титанової крові утворилися прісноводні річки та озера, що дають сили жителям, з волосся з’явилася небачена до того флора, а з душі — сині кристали, які розкинулися по всій долині та могли зцілювати її жителів.

Серця інших титанів, побачивши цей акт самопожертви, зворушились, наскільки це було можливо. Ніколи ще до того титан не помирав. Смерть Рогу стала початком кінця ери титанів. Після його смерті більшість титанів також провели ритуали і розчинилися у природі. Так розпочалася ера правління людей у Долині.

Після смерті Рогу жителі Долини назвали її на його честь і поклонялися наче покровителеві, оскільки вірили, що він став духом-захисником жителів Долини. Ця леґенда, напевно, перша розповідь, яка закарбувалася в пам’яті Дейлара – сина принципа Долини Рогу. Коли він був дитям, його мати любила розказувати йому різні розповіді та казки. Завдяки цьому він знав чимало леґенд, і не лише про титана Рогу, а й про інших. У Долині також шанували Мароса – титана світла, який зробив так, щоб Долина не могла згоріти від пекучого променя Сонця. Чи, наприклад, Дімеси – титана, яка була покровителькою природи. Дейлар мав добру пам’ять і ніколи не плутав титанів, як чимало жителів Долини. Його сіро-блакитні очі дивилися на північ. Столиця розташовувалася далеко від гір, і побачити їх було марною справою. Але юнак так просто не здавався та намагався побачити хоча б їхній силует, але йому так і не вдавалося. Надто далеко вони були. Він опустив свою голову й усміхнувся на свою марну, майже безглузду затію.

Дейлар виглядав як звичайний представник свого роду та столичний житель Долини. Волосся його було каштанового кольору, але дещо довше ніж у більшості жителів столиці та всієї Долини, де традиційно носили коротку стрижку. В його очах можна було впізнати завзяту й відверту людину, яка дивилися на світ дещо з оптимізмом та наївністю. Його життя проходило в безтурботності та спокої, хоча таким воно було в багатьох мешканців Долини.

Дейлар стояв на пагорбі, вбраний у коричневі штани і такого ж кольору сорочку з легкої тканини. З того місця відкривався чудовий краєвид на одну з площ столиці Долини – Оріґена – де готувалися до свята Створення. Цього дня всі фратрії Долини Рогу збиралися у столиці заради святкування, яке присвячувалося діянню титана Рогу. Завдяки гострому зорові, яким володіли всі мешканці Долини, юнак міг чітко розгледіти все, що відбувалося на площі столиці.