Подорожі Синдбада та інші арабські казки

І тоді батько розповів дочці про той клопіт, якого завдав йому цар.

— Ради Аллаха, татку, — вигукнула Шагразада, — віддай мене заміж за царя, і тоді я або залишуся жити, або стану викупом за дочок мусульман і врятую їх від нього.

— Заклинаю тебе Аллахом, не наражайсь на цю смертельну небезпеку! — сказав батько.

— Але ж так має бути! — мовила Шагразада.

Тоді батько відвів її до царя Шагріяра.

А перед тим Шагразада намовила свою сестру, що та має зробити:

— Я покличу тебе, ти весь час будеш при мені в царській опочивальні і скажеш: «Сестро, поговори з нами, розкажи нам що-небудь, аби швидше минула ця ніч». Тоді я розповім щось, завдяки чому, з ласки Аллаха, настане наше визволення.

І ось візир привів до царського палацу свою дочку Шагразаду. Побачивши його, цар зрадів.

— Маєш те, що мені потрібно? — запитав він у візира.

— Так, — відповів той.

І Шагріяр одразу ж наблизився до Шагразади, але вона почала плакати, і він запитав її:

— Що з тобою?

— О царю, в мене є менша сестра, і я хочу попрощатися.

Тоді цар послав по Дуньязаду. Прийшовши до сестри, вона привіталася, міцно обійняла її й сіла біля ложа в ногах. Коли Шагріяр і Шагразада стали розмовляти, Дуньязада сказала:

— Ради Аллаха, прошу тебе, сестрице, розкажи нам що-небудь, аби швидше минула ніч.

— З великою охотою й радістю, якщо дозволить наш найясніший цар.

І Шагріяр, який страждав від безсоння, охоче погодився послухати якусь оповідку.

Упродовж тисячі й однієї ночі розповідала Шаг­разада цікаві історії цареві. За цей час дівчина народила від Шагріяра трьох хлопчиків, а коли скінчила розповідь, звелася на ноги і, поцілувавши перед царем землю, сказала:

— О, царю часу, усіх епох прикрасо, я — твоя рабиня, і ось вже тисячу й одну ніч, як переповідаю тобі оповідки про пращурів і стародавні повчання. Тож чи маю я право перед твоєю велич­ністю висловити побажання?

І цар відказав їй:

— Кажи, Шагразадо, і ти отримаєш, що зажадаєш.

Тоді вона покликала няньок і євнухів і звеліла їм:

— Принесіть-но моїх дітей.

І вони хутко принесли їх, а то було троє синів, один із яких ходив, інший повзав, а третій смоктав груди. Тож коли їх принесли, Шагразада взяла їх, поставила перед царем і, поцілувавши перед ним землю, сказала:

— Ці діти — твої сини, царю часу, і я бажаю, аби ти помилував мене заради цих дітей. Якщо ти вб’єш мене, діти залишаться без матері і не матимуть жінки, яка б їх добре виховала!

Тут цар заплакав, притиснув дітей до грудей і сказав:

— Клянуся Аллахом, Шагразадо, я помилував тебе перш, ніж з’явилися ці діти, бо побачив, що ти честива, благородна і богобоязлива. Нехай благословить тебе Аллах, твоїх батька, матір, рід і родичів усіх. Закликаю Його у свідки, що я вже давно звільнив тебе від усього, що може завдати тобі шкоди.

І Шагразада поцілувала цареві руки й ноги, дуже зраділа й вигукнула:

— Нехай продовжить Аллах життя твоє, примножить гідність твою і велич.

І царський палац сповнила радість, аж вихлюпнувшись у місто. То була ніч, що не вкоротшує життя, світліша від дня. А на ранок цар від щастя сіяв: він добро роздавав та за військом послав. Коли ж воїни прибули, він нагородив свого візира, батька Шагразади, гарним коштовним одягом і сказав йому:

— Хай захистить тебе Аллах за те, що ти видав за мене заміж свою благородну дочку, яка посприяла моєму каяттю в убивстві чужих дочок. Я достеменно переконався, що вона благородна, чиста й розумна, й Аллах наділив мене від неї трьома синами. Тож хвала Йому за таку прещедру милість.

Потому він нагородив почесними одежами усіх візирів, емірів та державних мужів і наказав прикрашати місто упродовж тридцяти днів. І жоден із мешканців не витрачав на те ані власного дир­гема, — навпаки, всі витрати і сплати робилися з царевої скарбниці. Місто як ніколи гарно прикрасили, барабани гриміли, флейти звучали, всі музики грали, від царя дари приймали, жебракам і нужденним милостиню роздавали. Цар не оминув своєю щедрістю жодного підданого чи мешканця держави.