Казки для Елізи.

Мила Елізо! Пам’ятаєш, як ми читали ці казочки

вголос, закутавшись у картату ковдру?

Ти супилася, зітхала, морщила свого кирпатого носика, але найчастіше сміялася. Я їх писав для тебе, бо не мав відваги виповісти всього, що лежало на

моєму бентежному серці. Тому переливав свої

почуття в різні історії.

У кожній із них ти знайдеш себе.

Сподіваюся, що ця книжка коли-небудь потрапить тобі до рук, і ти згадаєш квітучий гай, опале листя,

перший сніг чи свого сірого котика…

Дякую тобі, що ти була.

Дякую тобі, що ти є і будеш ― у моєму

неповторному баченні світу.

Твій автор

УТРАЧЕНИЙ ЧАС

Разом з усіма він лежав у скляній тумбі, що

освітлювалася ізсередини і повільно крутилася

довкола осі. Це була дорога годинникова крамниця, куди заходили поважні клієнти. Але вони

вибирали переважно щось дуже розкішне, бажано найвідоміших фірм та ще й у золоті.

Один за одним зникали сусіди по полиці, а на

нього ніхто не звертав уваги.

― Може, уцінити? ― запитав якось старший продавець.

― Хай ще полежить, ― невдоволено відрізав голомозий власник. ―

Знаєш, скільки я маю за все платити?

Годинник з острахом став міркувати про своє майбутнє.

Та одного дощового дня до крамниці забігла елегантна пані в капелюшку.

― Боже, як ллє! ― мило посміхнулася вона крамарям і опустила кольорову парасольку. ― Наче повернулася осінь...

Дама з цікавістю оглядала вітрини. Зупинилася біля скляної тумби і сплеснула долонями:

Елізі, яка любила запізнюватися на побачення

― Яка краса!

― Хочете роздивитися ближче? ― улесливо підкотив старший продавець. Він був схожий на грушку.

― О, так! ― посміхнулася вона мальованими губками.

― Цей? ― повнявий продавець дістав найдорожчу марку.

― Ні, той, що в глибині, ― показала пальчиком невисока пані.

― Оцей? ― трохи розчаровано дістав він спортивного годинника.

― Справжнє диво! ― не могла натішитися симпатична добродійка.

А годинник справді був гарненький. З чорним литим ремінцем, який міцно облягав руку, зі сріблястим корпусом і найсучаснішим дизайном він виглядав надзвичайно стильним.

― Я беру його, ― захоплено мовила вона.

― Як скажете, пані, ― незворушно вклонився старший продавець

і рушив до каси.

Годинник запакували в елегантну синю коробочку і опустили в дамську сумочку. Він сидів у темряві і міркував про подальше життя. Йому було приємно, що його нарешті вибрали. І вибрав не хто-небудь, а справжня краля! Від заздрості дорогі годинники аж заскрипіли коліщатками. А ще вона так звабливо пахла, що аж памороки забивало.

Заколисаний ходою та цокотом високих шпильок, він незчувся, як

заснув. Лише його металеве сердечко продовжувало рівномірно

битися, вимірюючи час.

Годинник прокинувся від різкого світла. Хоча був ранок, живодайне сонце вже сліпуче заливало спальню.

― Милий! ― білява пані була в рожевій прозорій

сорочечці. ― Дай мені руку!

На ліжку лежав вродливий смаглявець.

― Тобі, що завгодно, кохана! ― простягнув він долоню.

― Вітаю з днем закоханих, ― прошепотіла красуня, цілуючи його в уста.

― Який класний! ― вигукнув плечистий брюнет, розглядаючи годинника.

― Тобі подобається? ― щасливо посміхалася схвильована господарка.

― У тебе чудовий смак! ― він обійняв її і, сміючись, повалив біля себе.

Далі вони боролися, але чомусь ця боротьба була пересипана цілунками і ніжними словами. “Дивно все якось”, ― думав, хитаючись, годинник, поки не застиг разом з долонею брюнета в м’яких жіночих кучерях.

Його господар виявився особою відомою. Він багато їздив, зустрічався, спілкувався. Тепер годинник зазнав справжнього життя. Особливо в теплу пору року, коли його не прикривав рукав піджака чи пальта. Він насолоджував світом так, як це роблять діти ― із захватом.

А ще йому було приємно, що його дуже цінував господар. Він був людиною творчою, а тому любив оригінальні речі. Кілька разів годинник сам чув, як про нього відгукувалися: “О, який у вас чарівний дзиґар!”. У такі хвилини його металеве сердечко мліло, як морозиво у спеку. А найточніший механізм марки “Швидкість і стиль” уповільнював свою розмірену ходу.

За рік годинник стільки побачив, що йому заздрили всі домашні речі в будинку. Коли втомлений господар знімав його на ніч і клав на стіл, дзиґар ще довго оповідав своїм друзям про сьогоднішні походеньки. Він знав усі таємниці господаря, адже був із ним скрізь. Але, як чесний слуга, чужі секрети свято оберігав.

Та одного разу трапилася прикрість.

― Дивись, ― проказав заклопотаний господар дружині, застібаючи годинник. ― Тріснув ремінець.

― Шкода, ― відповіла вона, розчісуючис м’яке волосся. ― Може, якось обійдеться.

На жаль, не обійшлося. Через два тижні ремінець розламався надвоє. А оскільки він був литий із суцільної гуми (сказано ж ― стильний), то ремонту не підлягав.

― Кохана, може, зайдеш до крамниці? ― розгублений господар стояв, мнучи в руках годинника, ― Запитаєш, чи є в них такі ремінці на продаж.

― Гаразд, любий, ― поцілувала вона його в щічку. ― А поки можеш поносити старий.

Кілька днів бідолашний годинник жив у болісному невіданні.

Нарешті одного вечора ясноока мадам лагідно обійняла господаря за плечі і промовила жахливу новину:

― Такі ремінці окремо не продаються.

― Який жаль! ― зажурений хазяїн знову взяв до рук дзиґаря і погладив по склі. ― А я так його полюбив!

Тепер безталанному годиннику довелося жити спогадами. Зрештою, як живуть усі речі у цьому будинку. Він згадував найцікавіші моменти зі свого короткого, але вельми насиченого слугування. Та все менше довкола нього збиралося слухачів. Адже розповідав він одне й те саме.

Інколи господар використовував годинник як часомір для фізичних вправ. Він клав його на підлогу перед собою і віджимався, слідкуючи за секундами. В такі миті в неборака аж щеміло металеве сердечко від вдячності, що його не забувають.

Одної неділі, коли випав лапатий сніг, господарів син попросився повозитися на санках з гірки у сусідньому парку.

― Але о четвертій ми йдемо в театр, ― зауважив тато, відриваючись від газети.

― Я прийду, ― відказав малий, закутуючись у шарф.

― А якщо ти спізнишся? ― запитала мама, змащуючи кремом обличчя.

― Татусю, я візьму твій старий годинник, ― малий схопив дзиґаря з шухляди і забив його подалі в кишеню.