Марія Чумарна
ПРИБУЛЕЦЬ ІЗ САТУРНА
В чотирьох частинах
Частина 1
НАШ ДРУГ — ЛУМПУМЧИК
Дорогі читачі!
Ця книжка — захоплююча мандрівка у світ таємниць. Таємниць Всесвіту, нашої планети Землі, українського містечка Вишнівки і його чудових жителів — Василька, Сашка, Юрчика, Іринки та багатьох інших.
Головним героєм першої книжки із цілої серії книг «Пригоди Лумпумчика», які вже готуються до видання, буде, звісна річ, саме Лумпумчик — маленький мудрий посланець Семи Священних Планет Всесвіту, який прилітає на Землю, аби зустрітися з хлопчиками та дівчатками, котрі в майбутньому мають стати...
Ні-ні, — цього секрету я вам поки що не відкрию. Про нього ви дізнаєтеся, прочитавши першу і наступні книжки та подружившись із маленьким інопланетянином і його веселими друзями.
Хочу одразу зазначити, що дружба з Лумпумчиком допомогла героям повісті розкрити в собі силу волі, вміння подорожувати в часі і просторі, навчила бачити таємниці світу, що оточує нас, зробила життя дітей цікавішим і яскравішим.
Лумпумчик дає своїм друзям безліч корисних порад, — і я певна, що й ви, дорогі читачі, зможете скористатися ними. Бо людина насправді є володарем не лише земного світу, а й усього Всесвіту. Тільки рідко хто з нас уміє користуватися власною силою та мудрістю. Ми дуже часто вважаємо, що для подорожей на інші планети нам потрібні громіздкі космічні кораблі, а дива можна творити лише з допомогою чарівної палички.
А насправді...
Це я вже знову забігаю наперед. Насправді все залежить лише від ваших бажань: від уміння слухати своє серце, любити і шанувати друзів, бути уважним до природи, до книжок, які читаєте.
Лумпумчик уже полюбився багатьом українським дітям. Читачі, з якими мені доводилось спілкуватися на зустрічах після виходу в світ першої книжки «Лумпумчик», признавалися, що вони створили собі образ малого сатурнівця — зі звичайної надувної кульки блакитного кольору, на якій намалювали великі очі інопланетянина. І цей кульковий Лумпумчик допомагає дітям отримувати відповіді на багато запитань, які вони йому задають у думці. І в думці Лумпумчик їм відповідає.
Світ довкола насправді сповнений чудес. Їх треба тільки вміти побачити і почути.
Отже, слухайте, дивіться, розмірковуйте і творіть!
Лумпумчик чекає на нових друзів, щоб помандрувати з ними в таємничий світ захоплюючих пригод!
А я сподіваюся на те, що ваша фантазія допоможе мені створити ще багато цікавих сюжетів!
З любов’ю Марія Чумарна
ТАК ВСЕ ПОЧАЛОСЬ
Того весняного недільного дня, коли тато сказав: «Як ви дивитеся на поїздку в ліс?», — я навіть не здогадувався, що віднині моє життя фантастично зміниться. Це був звичайнісінький день, а я, Василько Ігнатенко, був звичайнісіньким десятилітнім хлопцем із звичайного містечка Вишнівки.
До обіду ми удвох із татом ловили рибу в лісовому озері, потім допомагали мамі готувати обід на вогнищі. Сонечко так ясно гріло землю, що не хотілося нічого робити. Просто лежати на землі і дивитися в небо.
Ви коли-небудь пролежували годинами, дивлячись, як по небу плинуть хмарки? Коли дивишся в небо знизу і твої очі бачать лише його, здається, що ти стаєш іншою істотою. Якоюсь неземною і невагомою. Ти перестаєш думати про неприємні речі, — просто споглядаєш, як небо повільно змінює своє обличчя. Дивно, але воно ніколи не буває подібним до самого себе. Щомиті якесь інакше...
Колись у Карпатах ми з класом потрапили у грозу. Тобто, гроза насувалася на вершину гори Тростян, де ми саме збирали суниці і пекли картоплю. Раптом небо потемніло і почувся тріск грому.
— Збираємося, зараз буде гроза! — гукнула наша вчителька Тетяна Андріївна.
— А що буде з картоплею? Вона ще не спеклася!
— Залишмо картоплю, треба бігти вниз, бо хмара вже близько!
Та хіба можна залишити печену картоплю? Ми швиденько розгорнули жар і повихоплювали з нього гарячі напівсирі картоплини. Якби ви знали, які вони були смачні!
Але я не про картоплю. Ми уже зібралися бігти, як раптом наша вчителька сказала:
— А давайте зупинимо хмари!
— Як?! Хіба ми чарівники?
