Ранні оповідання

Операція «Райнгардт»

На суботу п’ятнадцятого жовтня припадав день наро­дження Креміна. Уся контора готувалася до цієї урочистості. Бомжі, які ходили по звалищах із мішками для сміття, тепер мали щось спільне з працівниками контори, котрі заради конспірації поєднували ділові поїздки на службових машинах із пошуками подарунків для свого директора.

Від сьомої до одинадцятої ранку дружини клерків трудилися, немов кухарки й покоївки, поки їхні чоловіки виносили по сходах через чорний вихід кошики і ящички з провіантом. Не шкодували ні сил, ані коштів, аби зі старого срібла, розенталівської порцеляни, кованих приборів і маси вишуканих страв накрити стіл, що був би приємний для зору так само, як і для споживку. Кілька хвилин на дванадцяту: легкими порухами було розправлено сніжну скатертину, і Кремін у просторому кремовому вбранні, пошитому найкращим у місті кравцем-євреєм, голосно вітався з дорогими гостями. Прийшла родина Ґрьоне, за кілька хвилин — доктор Вайсколь з дружиною, але господар даремно виглядав Таннхьойзера. Від протягу, що утворився через відчинені двері, над столом танцювали тоненькі вогники свічок, розфарбовані у різні кольори. Спочатку у келихи було розлито Мозель 1, потім пішло французьке — шаблі, бургундське, лакріма крісті піте хаустамі, усе підряд... Гості освоїлись і почали самостійно тягнутися до срібних полумисків, на яких рожевіли шматочки лосося (вони переливалися під світлом, немов і самі були припорошені сріблом) і шинка, загорнута в тюльпанчики з білого сала. Загальний подив викликала лискуча гірка ікри.

— Mensch, echter Kaviar! Woher haben Sie das? 2 — із заздрістю в голосі запитав Вайсколь, власник великої фірми-перевізника. — Оце євреї постаралися! Треба буде своїм сказати.

Кремін таємничо всміхався, виголений до рожевих, немов поросячих, щічок, і закликав гостей до їжі охриплим трохи більше ніж зазвичай голосом — учора він перевіряв смак горілки.

На стінах їдальні була така квітчаста оббивка, що вона могло спричинити запаморочення в надто чутливої натури. Із блідо-золотого тла вилітали фонтани троянд, гвоздик, бузку та фіалок — уся флора Європи була репрезентована на шовковій оббивці. У кутках кімнати стояли шафки, одна з яких була заповнена виробами зі слонової кістки — цією колекцією колись прославився дядько адвоката Ґельдблюма.

Після кількох заходів на тарілках із ковбасою з’явилися перші просвіти. Саме тоді пролунав дзвінок, і Кремін, змушений виконувати роль прислуги (йому зазвичай прислужували євреї, але він не хотів показувати їх гостям), побіг у коридор. Прибув підлеглий Танн­хьойзера — гауптштурмфюрер Клопотцек.

«Яка нечемність присилати заступника!» — подумав Кремін, але й далі здавався ощасливленим приходом дорогого гостя, який після енергійного військового привітання сів до столу. Завбачливо обставившись полумисками, він огортав яйця в майонезі то шинкою, то куснями індички, поміж тим вкладаючи до рота багато кривавого буряку. Незважаючи на те, що швидкістю поїдання Клопотцек уже цілком компенсував своє запізнення, він продовжував їсти, час від часу встаючи, щоб, дотягнувшись, поставити ближче до себе то банку з трюфелями, то французький паштет. Коли хтось подав йому вазочку, що стояла на іншому кінці столу, гість тільки глянув у той бік, із шумом соваючи чоботями під стільцем. При цьому він ні на хвилину не переставав жувати.

Кремін якийсь час дискутував із Ґрьоне про способи зменшення обсягів розвантаження на вокзалі, зважаючи на довгі простої (бо ж «Alle R ä der m ü ssen f ü r den Sieg» 3), але розмова швидко перейшла на актуальніші теми. Обидва вони наймали майже самих лише євреїв, а нерентабельний бізнес Ґрьоне тримався тільки на них, тож він першим звернувся до Клопотцека із запитанням, чи не заплановані нові ліквідації.

Гауптштурмфюрер, саме виколупуючи з масляного торта смажений мигдаль, гостро зиркнув на нього і відчеканив:

— Das ist Kriegsgeheimnis! 4