Граф Монте-Крісто. Том 3

Ілюстрації Поля Ґаварні і Тоні Йоанно

«Граф Монте-Крісто» Александра Дюма — один із улюблених романів багатьох поколінь читачів. Це розповідь про несправедливо засудженого й ув’язненого в замку Іф юнака Едмона Дантеса. Зумівши утекти з в’язниці й відшукавши скарб, він прагне справедливості та відплати... Що чекає на його кривдників? Чи принесе ця помста задоволення самому Дантесові? До уваги читачів третій том цього захоплюючого роману.

Поділ на розділи та томи здійснено на основі прижиттєвого видання твору, такого ж принципу дотримуються і європейські видавці.

Андреа Кавальканті

Граф Монте-Крісто увійшов до ві­­тальні, яку Батістен назвав бла­­китною; там на нього вже чекав струн­­кий юнак, досить витончено одяг­не­ний, котрого за півгодини до цього підвіз попід браму опрічного будинку винайманий кабріолет.

Батістен легко впізнав його: це був саме той високий молодик із білявою чуприною, рудуватою борідкою, чорними очима та сліпучо білою шкірою, зовнішність якого Батістенові описав його пан. Тієї миті, коли граф увійшов до вітальні, молодик, недбало вивернувшись на канапі, неуважно постукував по черевику паличкою з золотою бурулькою.

Зауваживши Монте-Крісто, він схопився на ноги.

— Граф Монте-Крісто? — запитав він.

— Так, — відповів той, — і, гадаю, маю честь говорити з віконтом Андреа Кавальканті?

— З віконтом Андреа Кавальканті, — повторив юнак і невимушено вклонився.

— У вас має бути лист, в якому б вас мені рекомендували? — запитав Монте-Крісто.

— Я не згадав про нього через підпис, бо той здався мені досить дивним.

— Синдбад-мореплавець, еге ж?

— Саме. А що я зроду не чув про іншого Синдбада-мореплавця, крім того, з «Тисячі й однієї ночі»...

— Ну то й що, це один із його нащадків, мій приятель, багатир на всю губу, англієць, більше ніж оригінал, майже божевільний; справжнє його ім’я — лорд Вілмор.

— А, тепер зрозуміло, — мовив Андреа. — Тоді все залагодилося якнайкраще. Це той самий англієць, з яким я познайомився... в... атож, чудово... Графе, я до ваших послуг.

— Якщо те, що я маю честь чути від вас, — правда, — з посмішкою заперечив граф, — то, сподіваюся, ви будете такі люб’язні і трохи розкажете мені про себе та свою родину.

— Охоче, графе, — відказав юнак з легкістю, що свідчила про його добру пам’ять. — Я, як ви самі сказали, віконт Андреа Кавальканті, син майора Бартоломео Кавальканті, нащадок тих Кавальканті, що записані в золоту книгу Флоренції. Наша родина хай і досі вельми багата, бо ж у батька мого півмільйона річного доходу, але зазнала чимало лиха; мене й самого, років у п’ять чи шість, викрав невірник-гувернер, і цілих п’ятнадцять років я не бачив свого батька. Відколи я дійшов розумом, відколи я вільний і сам собі пан, я розшукую його, проте марно. І ось цей лист вашого друга Синдбада повідомляє мені, що він у Парижі і дозволяє мені звернутися до вас, щоб ді­знатися про нього.

— Справді, все, що ви розповідаєте, надзвичайно цікаво, — сказав граф, дивлячись з похмурим задоволенням на невимушеного молодика, позначеного якоюсь красою провинного янгола. — Ви чудово зробили, що пристали на пораду мого друга Синдбада, бо ваш батько тут і шукає вас.

З тієї самої хвилини, відколи увійшов до вітальні, граф не зводив очей із юнака; він захоплювався упевненістю його погляду і твердістю голосу, але, зачувши такі природні слова, як: «Ваш батько тут і шукає вас», Андреа підскочив і вигукнув:

— Мій батько! Мій батько тут!

— Звісно, — відказав Монте-Крісто, — ваш батько майор Бартоломео Кавальканті.

Написаний на обличчі юнака жах одразу зник.

— Еге ж, правда, — сказав він, — майор Бартоломео Кавальканті. То ви кажете, графе, що він тут, дорогий мій батько?