Франц Кафка не хоче помирати : роман

Кірлінґ, 4 червня 1924 року

Ми, д-р Гуґо Ґофман, доктор медицини Віденського факультету, адміністратор санаторію «Кірлінґ», засвідчуємо, відповідно до статті 29 внутрішнього розпорядку закладу, цю декларацію й підтверджуємо її правдивість.

(Примітка для секретаріату: копія медичної картки буде надіслана професорові Піку в Прагу та докторові Зиґфріду Леві, лікарю та дядькові пацієнта).

Учора, 3 червня 1924 року, ми констатували смерть пацієнта Франца Кафки, який народився 3 липня 1883-го в Празі, у сім’ї Германа та Юлії Кафок, доктора права за фахом, який проживав у родинному домі, працював у штаб-квартирі Страхової каси від нещасних випадків на виробництві в Королівстві Чехія в Празі й перебував у відпустці за власним бажанням.

Він помер у результаті гострого туберкульозного ларингіту, який спричинили недоїдання та зневоднення.

Окрім гортані, хвороба вразила обидві легені, кишківник і мозкові оболонки.

Пацієнт не міг їсти вже декілька днів.

Пан Кафка прибув до нашого закладу 19 квітня 1924 року.

До цього він перебував у палаті професора Маркуса Гаєка у Віденському університетському госпіталі, на поверсі, призначеному для лікування хворих на остан­ній стадії туберкульозу, у стані, який вважався безнадійним. Пацієнт був виписаний із палати, усупереч лікарським рекомендаціям, на прохання його родичів для переведення в наш санаторій.

Хворий був оглянутий нами по прибуттю, і ми встановили такий діагноз:

прогресуючий генералізований туберкульоз, ускладнений фульмінантним туберкульозним ларингітом.

При клінічному обстеженні виявлено:

Рентгеноскопія виявила два великі затемнення в правій і лівій легенях, одне з яких було поверхневим і кавернозним, а також компресійний випіт у правій плевральній порожнині.

Ларингоскопія виявила непрохідний вихід гортані з майже повною обструкцією глотки.

Відповідно до нашого протоколу лікування, спрямованого на зупинку прогресування, ми призначили:

Пацієнт Кафка, бувши вегетаріанцем, відмовився від страв із червоного м’яса, запропонованих як необхідна калорійна добавка до лікування, — варто зазначити, що впродовж остан­ніх двох тижнів уживання цього виду їжі було заборонено з огляду на стан горла хворого.

Пацієнт Кафка зав­жди демонстрував ґрунтовні знання перебігу своєї недуги.

Згідно з висновками опитування пана Кафки, хвороба почалася десять років тому, 1913-го або 1914 року.

Якийсь час недуга перебігала безсимптомно, проявляючись лише астенією та сильними болями в животі, що свідчило про можливий туберкульоз травного тракту та лімфатичних вузлів.

Перший прояв хвороби стався в серпні 1917-го, коли вночі з’явилося масивне кровохаркання, яке супроводжувалося періодичним кашлем із кров’ю протягом наступних кількох днів. Пацієнту тоді було 34 роки.

Факторами, що сприяли зараженню бацилою Коха, були такі: проживання у великому місті, любов пацієнта до непастеризованого, некип’яченого сирого молока, що, як відомо, сприяє передачі бактерій через молоко корів, хворих на туберкульоз.

Пан Кафка звернувся до лікаря Мюльштейна, терапевта в Празі, який діагностував простий випадок бронхіту. Коли ж симптоми не зникли, хворий записався на огляд до професора Фрідла Піка, який діагностував туберкульоз легенів. Рентгенівські знімки підтвердили діагноз: ураження верхівкової ділянки правої частки легені.

Професор Пік призначив ін’єкції туберкуліну, від яких пацієнт відмовився.

З 1917-го по 1921 рік хвороба перебігала відносно спокійно, проявляючись інтенсивними головними болями, можливо, пов’язаними з ушкодженням мозкових оболонок, і гострими болями в животі, що, імовірно, виникли у зв’язку з ураженням черевної порожнини.

На професійне й особисте життя Кафки недуга суттєво не впливала.

Починаючи з січня 1921 року, хвороба розвивалась несприятливо й вимагала постійного перебування в санаторіях, зокрема в Мерано (Північна Італія) й Матліарах (Високі Татри), з частими перервами у професійній діяльності.