Єдина жінка в кімнаті

Щодня ми тримаємо в руках частинку історії жінок. Я маю на увазі не в метафоричному сенсі, а буквально. Щодня майже кожен з нас тримає в руках частинку історії, створену — хоча й не безпосередньо — Геді Ламар.

Що це за буквальний фрагмент історії? Це той, про який я не можу поговорити через часовий проміжок та обсяг мого роману. Це ваш мобільний телефон. Але як винахід яскравої кінозірки, запатентований у 1942 році, зрештою, став частиною основи сучасного мобільного телефона, пристрою, який змінив наш світ?

Як ви, напевно, вже знаєте, «Єдина жінка в кімнаті» розглядає виняткове, а часом і неймовірне життя жінки, більш відомої як кінозірка Геді Ламар. Якщо я добре впоралася зі своєю роботою, то книга також висвітлює деякі мало зрозумілі аспекти її життя: раннє життя молодої єврейської жінки в дуже католицькій Австрії; її дивовижний, інколи тривожний шлюб із виробником і торговцем зброєю Фрідріхом (Фріцом) Мандлем, від якого вона втекла; і можливо, найважливіше, час, який вона витратила на створення винаходів, які, як вона сподівалася, допоможуть союзникам перемогти нацистів у Другій світовій війні. Саме в цей період, донедавна майже цілком забутий, жінка, спершу відома як австрійська дівчина Гедвіґа Кіслер (разом із композитором Джорджем Антейлом), розробила свій винахід з перемикання частот, у якому радіосигнали, які передавалися від корабля чи літака до торпеди, постійно змінювали б частоти, роблячи ці сигнали невловними й підвищуючи точність торпед. Це був погляд Геді на технологію розширення спектра.

Після того, як Геді представила свій винахід Військово-морському флоту й зазнала розчарування через відмову використати її механізм, попри недоліки в їхніх власних торпедних системах, Геді вирішила, що для «системи секретної комунікації» пролунав похоронний дзвін. Однак, цікаво, що військові класифікували патент 2292387 як надсекретний і в 1950-х роках передали його підряднику для побудови гідроакустичного буя, який міг би виявляти у воді підводні човни, а потім передавати цю інформацію на літак, що перебуває над ним, використовуючи надійну систему Геді — перемикання частот. Згодом військові та інші приватні підприємства почали створювати власні винаходи, використовуючи цю інтерпретацію технології розширення спектра (ніяк не винагороджуючи Геді матеріально, адже строк дії патенту закінчився), і сьогодні аспекти її ідеї перемикання частот можна побачити в бездротових пристроях, якими ми користуємося щодня. Роль Геді в цих досягненнях лишалася невідомою до 1990-х років, коли вона отримала кілька нагород за свій винахід — визнання, яке вона вважала важливішим, ніж успіх у кіно.

Тож коли ми дивимося на свої мобільні телефони (незліченну кількість разів щодня), ми дивимося просто на науковий винахід, зроблений частково на основі винаходу Геді Ламар. Це — відчутне нагадування про її життя, окрім фільмів, за які вона стала більш відомою. І хто знає, чи був би мобільний телефон, який ми знаємо сьогодні, сконструйований без її творіння?

Але мені здається, що Геді, її історія та її творіння можуть мати навіть більше символічне значення. Спосіб, у який її внесок у цей пристрій, що змінив світ, був значною мірою втрачений (чи проігнорований) протягом десятиліть, відображає повсюдне витіснення внеску жінок — проблему як історичну, так і сучасну. Незалежно від того, робота Геді над технологією розширення спектра була навмисно зневажена чи несвідомо забута, схоже, що в цій необачності криється помилкове уявлення не лише про її здібності, а насправді стосується всіх жінок. Хибне припущення щодо здібностей жінок, які частково виконували нав’язані їм ролі, змусила багатьох міркувати вужче про те, як формувалося минуле. Але якщо ми не почнемо розглядати історичних жінок крізь ширшу, більш інклюзивну призму (і вписувати їх назад в оповіді), ми продовжуватимемо дивитися на минуле як на більш обмежене, ніж воно було, і ризикуємо перенести такі погляди в теперішнє.