Аверс : новели про небажаних

Моріс Самсон

Вона завжди дослухалася до шуму моря, що накочувалося на скелі. У Мальґаській бухті хвилям тісно, вони видовжуються на чорному камінні так близенько одна до одної, що утворюють суцільний, без передиху, притишений гул, схожий на гуркіт двигуна. Так гурчав двигун батькової піроги, вона й зараз його пригадує, навіть якщо відтоді, як чула востаннє, минуло чимало років. Спереду на пірозі великими червоними літерами Томі Самсон написав доньчине ім’я МОРІН, фарба з Н потекла, утворивши щось подібне на С. Тож він зберіг це ім’я для доньки, йому воно звучало гарніше. Відтоді Морін назавжди стала Моріс. У дітей ім’я Моріс викликає сміх. Ki kot? To été Moris bolom? (Ти хто? Гном із Моріса?) 1 Але тут нічого було соромитися, навпаки, вона пригадує, як випростувалася всією своєю невеличкою постаттю і зверхньо на них дивилась. Мій тато був скрізь, скрізь край Моріс, той самий. Та якогось дня він не повернувся з риболовлі.

Вона чекала його на березі, стоячи на вітрі, день за днем і навіть уночі, доки Лола не сказала: «Доста, йди додому, не сидіти там, шо чекати?». Вона відмовлялась, зрештою, довелось послухатись і згортатись клубочком у ліжку, тулячись до стіни, щоб не чути, як Лола хропе, наче нічого й не сталося, наче все нормально, наче так і має бути. Але тепер усе змінилося. Лола стала злою, била Моріс ні за що ні про що. Зійшлася з іншим чоловіком, Саком, нікчемою, який весь час тільки те й робив, що пиячив, лежачи на старій канапі, й витріщався на море. Моріс не знала матері, та померла невдовзі після її народження, Томі Самсон більше не одружувався, але вибрав оцю жінку; Моріс її зненавиділа одразу, як збагнула, що таке ненависть, бо Лола брутально з нею розмовляла, щипала за руку, змушувала прати всю білизну по дому, навіть коли Моріс мала іти до школи. А коли Томі Самсон не повернувся з риболовлі, життя в оселі стало просто нестерпним. Лола йшла з дому, коли їй треба було на роботу в готель у Порту, за її відсутності Сак заливався пивом і якось дивно глипав на Моріс; вона дуже швидко відчула небезпеку, коли якось по обіді він ухопив її за руку, притягнув до себе, шепочучи гидкі, незрозумілі слова. «Йди сюди, займемося балетом, балет у штири ока!» Як таке можна казати дитині? Що означає балет? Моріс вирвалася, вибігла надвір і сховалася серед скель. Ввечері, коли Лола повернулась, вона нічого їй не сказала, бо знала, що Сак наплете усілякої гидоти, наче вона сама хотіла його звабити, терлася об нього та тягнула до ліжка. Так і пішла спати, не повечерявши, скрутилася клубочком у ліжку і, притулившись головою до стіни, слухала Лолине хропіння.

Після того випадку все ускладнилося. Коли Лола вранці йшла на роботу, Моріс також виходила з дому, взявши торбину з книжками і зошитами, буцімто йшла до школи, але обирала обхідні шляхи й тинялася околицями. Власне, тоді вона й почала набирати вагу, можливо, думаючи, що Саку так не захочеться її зачіпати. Їй довелося обрізати штанини джинсів і зробити виріз на футболці, але вони все одно були затісні й закороткі. Дівчатка зі школи насміхалися з неї, при зустрічі вигукували «Жиропа» або «Велика купа»; і хоча це її страшенно злило, вона нічого не відповідала. Тоді й вирішила, що зі школою покінчено. Нікому про це не казала, це було її самостійне рішення. Підіймалася рано-вранці, прала в цинковому тазику свою білизну, замотувала трохи рису та крес-салату в шматину й клала на дно торбини, немовби йшла в школу у містечко. Та щойно Лола зникала з очей, вона розверталась й вирушала блукати заростями кущів і пагорбами, подалі від міста.

Моріс добре зналася на камінні. Їй була знайома кожна скеля в Мальґаській бухті; кожна галька, кожен колір, кожна структура — камінці були чорні, білуваті, помережані червоними смужками, поцятковані, сіро-блакитні, темно-зелені; валуни мали різні форми: круглі, що котилися немов кулі, й загострені, що поточені іржавими дірочками. Ще зовсім маленькою вона, йдучи разом із Томі у бухту, на пляж, шукала хороші камінці.