Молитва за Україну. роман

Пролог. Батько

Отямився, неначе вирвався з липких обіймів густого чорного сну без сновидінь.

Праве око розтулити чомусь не зміг, лівим оглянув простору кімнату, наповнену тьмяним сірим світлом і запахом брудних ганчірок. У ній стояло ще кілька таких самих, як і в нього, металевих ліжок, на двох з яких хтось лежав. Один з лежачих стогнав. Кімната не була схожа на смердючу переповнену загальну камеру, до якої він устиг останнім часом звикнути. Вона більше нагадувала занехаяну палату сільської лікарні. Потягнувся і хотів повернутися на бік, але тіло пронизав такий біль, що Сава застогнав.

У кімнату зазирнув сивий худий санітар у білому халаті.

— Води! — хотів голосно попросити Сава, але сили вистачило лише на шепіт.

Санітар уважно придивився до нього та підійшов ближче:

— Ти?.. Очухався все ж таки!.. Зараз принесу… i лікаря покличу… Ми вже думали, ти дуба даси, не приходячи до тями…

Санітар швидко повернувся. Приніс склянку з водою. Слідом увійшов i середніх років білявий чоловік теж у білому халаті — лікар. Підносячи тремтячими руками склянку до рота, Сава пив не дуже холодну, але животворну для його пересохлого нутра вологу. Витираючись, намацав на щоці бинт, з досадою зрозумів, що, мабуть, уся його голова забинтована і має вигляд, як качан капусти у торбинці.

Лікар тим часом наблизився до нього, взяв уже порожню склянку і передав санітарові. При цьому він усміхнувся, підморгнув Саві та привітався:

— Ну що? Доброго ранку, чоловіче! Давайте-но послухаємо, як ваші нутрощі почуваються.

Він притиснув до Савиних перебинтованих грудей круглу головку стетоскопа, послухав серце і легені. Нараз знову усміхнувся й підсумував:

— Поздоровляю вас, чоловіче. Вашого запасу життєвої енергії вистачить іще на сто років. А що ребра переламані — то дурниці, заживуть, і голова загоїться, за день-два й праве око бачитиме. У нас тут і гірші випадки траплялися.

— Що, до смерті забивали? — кволо поцікавився Сава.

— На цю тему в нас розмови заборонені, — відрізав лікар. Але раптом схилився до Сави й тихо, майже пошепки, додав: — Для вас, чоловіче, у мене є добра новина — у вас новий слідчий, і він наказав поставити вас на ноги. Так що ми цей наказ виконаємо.

— А потім усе почнеться спочатку? — песимістично промимрив пацієнт.

— Не хвилюйтеся і не думайте про погане, — підморгнув лікар. — Мені здається, все буде набагато краще, ніж ви гадаєте. Але насамперед треба вичухатися. Так що будемо вас лікувати.

Лікар пішов, залишивши Саву в обіймах важких роздумів. «Новий слідчий… поставити на ноги…» Попередній слідчий теж, як здавалося на перший погляд, не бажав Саві нічого поганого. На першому допиті він був увічливим, навіть привітним. Запропонував чаю з печивом. Усе це стояло перед ним на письмовому столі. Сам слідчий якраз дожовував печиво і запивав чаєм із гранчастої склянки в металевому підскляннику — в таких розносять чай у потязі. Ще одна склянка стояла на столі порожня. Мабуть, він розраховував на те, що заарештований прийме його запрошення. Але Сава відмовився. Він відмахнувся й від простягнутої до нього пачки «Біломорканалу» і став наполягати на тому, щоб йому пояснили, чому його заарештовано. Але слідчий застережливо підняв правицю:

— Не поспішайте, Саво Михайловичу. Давайте спочатку познайомимося. Мене звуть Іван Онисимович Кац. Багато чув про вас, Саво Михайловичу. Кажуть, у вашому місті ви чи не єдина людина, що завжди розмовляє лише українською мовою і ніколи не вживає російської.

— Я, чесно кажучи, свою рідну мову знаю набагато краще, ніж російську. І мені зручніше користуватися українською мовою.

— Зрозуміло, зрозуміло, — погодився слідчий. — А ось я ніяк не можу вашої мови опанувати. Вже кілька років намагаюся вивчити її, а говорити так і не навчився… Оце мій помічник Юхим Орленко, — кивнув Кац на кремезного жилавого молодшого командира у військовій формі, який мовчки сидів у кутку. — Він стовідсотковий українець, але ми з ним розмовляємо російською мовою і не маємо жодних проблем.