| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Хав’єр Кастільйо |
| Жанр: | Жахи і готика |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-3032-8 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
14 грудня в офісі ФБР у Нью-Йорку з’являється гола дівчина. У руках вона тримає пожовклі папірці. Інспектор Боврінґ, начальник відділу криміналістики, береться за справу, адже кілька годин тому знайшли жінку з відрубаною головою, чиє ім’я вказано на одній із цих записок. Що приховує дівчина? Звідки їй відомо про вбивство? І чи в небезпеці решта? Боврінґ намагатиметься розплутати цю справу, хоча для цього йому доведеться зустрітися з демонами власного минулого. Джейкоб з Амандою розпочали нове життя разом у Нью-Йорку після того, що сталося в Бостоні. Але величезна спіраль на стіні їхньої вітальні руйнує плани на ідилічне майбутнє. Доля, кохання і помста переплітаються з моторошними історіями зниклих жінок.
Переклад з іспанської — О. І. Лактіонова.
Розділ 1
Боврінґ
Нью-Йорк, 14 грудня 2014
— І ти кажеш, що вона з’явилась там гола? — ідучи коридором, недовірливо запитав інспектор Боврінґ і жартівливо усміхнувся.
— Саме так, — відповів йому помічник.
— І ви її заарештували?
— Порушення громадського порядку, пане. Зовсім незначне, але, окрім того, на її тілі сліди побоїв. Подряпини на руках і спині.
— Божевільна ексгібіціоністка. І через це мене викликали? Ви ж знаєте, що після обіду в п’ятницю я прощаюся з усіма і не маю бажання знову повертатися до справ.
— Є ще дещо, — сказав помічник, стурбовано піднявши брови.
— І що ж?
— Краще самі подивіться.
Інспекторові Боврінґу Боврінґу не подобалися сюрпризи. Він їх ненавидів, бо вони завжди приводили до несподіваного місця або втягували в неприємності. Він свідомо шукав нудьги, переслідував її, але вона мала звичку тікати щоразу, як він до неї наближався. Того дня він планував згайнувати вечір удома, йому до рук потрапив аркуш із пересічними марками, які він прагнув роздивитися і вивчити. Напередодні він нетерпляче поклав його на робочий стіл разом зі звичайною штативною лупою, окулярами-лупою, текстильною лупою, збільшувальною лампою та всім іншим приладдям, до якого можна прикріпити скельця. Цілий аркуш із великого тиражу марки, яка широко використовувалася впродовж останнього десятиліття. «Нічого кращого й не вигадати для вечора», — говорив він собі. Тепер, коли помічник зиркав на нього стурбованими очима, інспектор відчув, що його ідеальний план на вечір ось-ось розлетиться вщент.
Боврінґ дещо напружено крокував поряд із помічником. Його дратувала таємничість, але урочистість запитань без відповіді завжди залишала в нього приємний присмак у роті.
— Яка кімната?
— 3-Е. У кінці клоаки.
— А хіба не туди перенесли картотеку зі справами про зникнення людей?
— Саме так, шефе.
— І як її там допитувати?
— Ми прибрали кілька полиць, поставили стіл і кілька стільців, і тепер це кімната для допитів. Устигли небагато, залишилися полиці з деякими теками, але місця цілком достатньо.
— І якого біса ви це зробили?
— Вона сама попросила.
— Хто?
— Ексгібіціоністка, шефе.
— Стривай, чи правильно я зрозумів... Ти кажеш, що ви перенесли поліцейські справи, щоб знову задіяти кімнату для допитів, яка не використовувалася майже двадцять років і яку, за збігом обставин, ми лише тиждень тому переобладнали, бо якась божевільна ексгібіціоністка попросила вас?
— Ви не розумієте, шефе, — нервово та дещо занепокоєно відповів помічник. — Їй здається, що вона знає, що станеться.
— Що?
— Майбутнє. Вона каже, що точно знає, що станеться. Вона сказала, що для всіх нас важливо, щоб усе відбувалося саме в тій кімнаті.
Боврінґ не відповів. Він завжди виступав проти того, що ФБР знижує рівень підготовки своїх кадрів, аби такі молоді люди, як Леонард, незграбні, наївні та вразливі, могли стати частиною цієї організації. Леонард ішов поряд і косо поглядав на Боврінґа, поки той ковтав слину.
Підійшовши до кімнати 3-Е, Боврінґ зазирнув у маленьке віконце на дверях. Усередині панував цілковитий рейвах. Полиці зі старими справами, кілька столів із паперами повсюди, складені в кутку червоні стільці. Хто завгодно одразу зрозумів би, що це не кімната для утримання підозрюваних. На підлозі стосами стояли коробки, з яких стирчали папери й пронумеровані прозорі пакети, де зберігалися речові докази якихось справ. Але найбільше увагу Боврінґа привернув не очевидний бардак у кімнаті, а абсолютний спокій, з яким молода брюнетка сидячи чекала, дивлячись йому в очі. Їй було трохи за двадцять, довге каштанове волосся скуйовдженим пасмом спадало на зелену сорочку, яка огортала її тіло й зберігала гідність. Навпроти неї стояв ще один стілець, порожній, і Боврінґ побачив, як його вечір, присвячений вивченню філателістичних цікавинок, щезає. Інспектор спантеличено озирнувся.
— Якого біса ви її так одягнули?
— Перше, що знайшли, шефе. Сорочка агента Раміреса. Знаєте, враховуючи його розмір, ми подумали, що її буде достатньо, — усміхнувся Леонард.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
