| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Александр Дюма |
| Жанр: | Зарубіжна класика |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-7833-7 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
«Граф Монте-Крісто» Александра Дюма — один із улюблених романів багатьох поколінь читачів. Це розповідь про несправедливо засудженого й ув’язненого в замку Іф юнака Едмона Дантеса. Зумівши утекти з в’язниці й відшукавши скарб, він прагне справедливості та відплати... Що чекає на його кривдників? Чи принесе ця помста задоволення самому Дантесові?
Переклад з французької — І. Андрущенко.
I
МАРСЕЛЬ. ПРИБУТТЯ
Двадцять четвертого лютого 1815 року спостережник на Нотр Дам де ла Ґард 1 дав знак, що наближається трищогловий корабель «Фараон», який пливе зі Смирни, Трієста і Неаполя.
Портовий лоцман звичаєм одразу ж відбув з гавані і, поминувши замок Іф, пристав до корабля між мисом Моржіон й островом Ріон.
Як це зазвичай трапляється, майданчик форту Св. Йоанна миттю заповнився цікавим людом, бо ж у Марселі прибуття корабля — подія щоразу значна, надто коли корабель цей, як-от «Фараон», збудовано, оснащено й завантажено на корабельнях стародавньої Фокеї 2, а належить він місцевому судновикові.
Тим часом корабель наближався. Він безпечно пройшов протоку, що її колись утворило виверження вулкана між островами Каласарень і Жарос, обігнув Помеґ і надпливав під трьома вітрилами — марселем, клівером і контрбізанню, проте сунув він помалу-малу й сумно, так що цікаві, мимоволі передчуваючи лихо, запитували себе, що б таке могло трапитися на його борту. Втім, ті, хто тямив у мореплавстві, гадали, що коли щось і сталося, то не з самим кораблем, бо він ішов, як належить судну, керованому вправною рукою: якір ось-ось мав вирватися з клюзи, отоси були відчеплені, а поруч з лоцманом, який ладнався завести «Фараон» вузьким входом у гавань Марселя, стояв юнак, меткий і бистроокий, який наглядав за кожним рухом корабля і повторював усі команди лоцмана.
Несвідома тривога, що ширяла над юрбою, надто зачепила за душу одного з глядачів на майдані, тож він не міг дочекатися, коли корабель увійде в порт. Чоловік стрибнув у човен і наказав гребти назустріч «Фараонові», з яким і зрівнявся навпроти затоки Резерв.
Побачивши цю людину, молодий моряк полишив лоцмана і, тримаючи у руці капелюха, став біля борту.
Це був юнак років вісімнадцяти-двадцяти, міцний, стрункий, з красивими чорними очима і смоляно-чорним волоссям; увесь його вигляд дихав спокоєм і рішучістю, що вирізняють людей, які змалку звикли дивитись у вічі небезпеці.
— Е! Та це ви, Дантесе! — крикнув чоловік у човні. — Що сталось і чому на вашому кораблі панує така гнітюча атмосфера?
— Велике нещастя, пане Моррелю! — відказав юнак. — Велике нещастя, а надто для мене: у Чівітавекк’ї ми втратили нашого доброго капітана Леклера.
— А вантаж? — нагострив язика судновик.
— Прибув цілісінький, пане Моррелю, і, як на мене, з цього погляду ви будете задоволені... А от бідолашний капітан Леклер...
— Що ж з ним трапилося? — запитав судновик, зовні виказуючи полегкість. — Що сталося з нашим славним капітаном?
— Він помер.
— Чи не впав, бува, за борт?
— Ні, пане, підхопив менінгіт і скінчив своє життя у жахливих муках.
Потім, обернувшись до екіпажу, хлопець загорланив:
— Агов! Стати по місцях! До швартування приготуватися!
Екіпаж послухав. Вісім чи десять матросів, із яких він складався, миттю кинулися врізнобіч: хто до шкотів, хто до брасів, хто до фалів, хто до клівер-ніралів, хто до ґітовів.
Молодий моряк глянув одним оком на те, як усі заметушилися, і, помітивши, що команда виконується, знову повернувся до свого співрозмовника.
— То як сталася пригода? — запитав судновик, вертаючись до перерваної розмови.
— Ой, леле, звалилось усе як грім на голову. Спершу капітан Леклер довгенько розмовляв з комендантом порту, а тоді сам не свій відплив з Неаполя; за день його напала лихоманка, а три дні по тому він умер... Ми його поховали, як у нас водиться, і тепер шкіпер наш опочиває біля острова Дель-Джильйо, загорнутий у полотно з матроської койки, маючи ядро 36-го калібру під ногами і ядро у головáх. Його вдові ми привезли почесний хрест і шпагу. Це ж треба, — докинув юнак з трагічною посмішкою, — десять років провоював з англійцями, а помер, як усі — в ліжку!
— Гай-гай, нема ради, Едмоне! — мовив судновик, який, схоже, дедалі більше заспокоювався. — Всі ми смертні, і треба, щоби старі поступалися місцем молодим, — коли ж ні, все би спинилось. А що з вантажем, як ви кажете...
— Усе гаразд, пане Моррелю, я вам ручаюсь. І, як на мене, ви передешевите, коли заробите на цьому двадцять п’ять тисяч франків.
Це однотомне видання всього роману — на відміну від чотиритомного, яке видавництво випустило окремо. Переклад із французької зробив Ігор Андрущенко, той самий, що й для томів. Оповідь починається 24 лютого 1815 року, коли до Марселя підходить трищогловий корабель «Фараон».
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
