Марія Швайдлер - Бурштинова відьма

Твір доктора теології Вільгельма Майнгольда, опублікований на основі неповних записів його батька пастора Авраама Швайдлера з Козерова 1, що на Узедомі 2.

Передмова

Перш ніж запропонувати читачеві заглибитися в опис подій цього вельми зворушливого процесу над відьмою (а текст за обсягом дорівнює романові), який я на титульній сторінці з повним правом назвав найцікавішим з усіх зафіксованих на папері, повідаю вам історію манускрипту, в якому йдеться про згадане.

У Козерові, що на острові Узедом, — моїй попередній парафії, тій самій, яку описує шановний автор рукопису, котрий більше ніж дві сотні років тому також служив у цій місцині пастором, є під криласом 3 храму, майже на рівні підлоги, заглибина, подібна на нішу. Там зберігались якісь папери, на які я ніколи не звертав особливої уваги. Зір у мене слабенький, там темно, отож вважав, що то — збірники псалмів. Як згодом виявилось, їх там і справді було чимало.

Проте одного дня, я саме давав урок та не зміг швидко знайти у катехізисі одного з хлопчаків потрібних буквосполучень, мій старенький, більше вісімдесяти років від народження, псаломщик вирішив допомогти: пішов до тої самої ніші під криласом та повернувся із старезним фоліантом. Розгорнувши книгу, він вирвав із неї сторінку та простягнув мені. Я забрав у старого книгу й після кількох хвилин читання навіть не знав, дивуватися мені від такої дивовижно-давньої знахідки, чи обурюватися від того, як із нею увесь цей час поводились. В оправленому в свинячу шкіру манускрипті суттєво постраждала не тільки палітурка. Хтось повиривав звідти чимало сторінок. Я висварив старого так, як іще нікого у моєму житті не лаяв. Псаломщик попросив вибачення, але пояснив, що не самовільно рвав книгу. Її він отримав від мого попередника, і той дозволив йому використовувати сторінки з неї для загортання церковного начиння чи для якихось інших потреб, бо книга, мовляв, і так лежить тут з давніх-давен й ніхто нею не користується. Як виявилося, мій попередник — поважного віку, напівсліпий пастор — вирішив, що це старі церковні рахунки, які уже давно нікому не потрібні. (На його виправдання варто зазначити, що в ориґіналі й справді наявні рахунки, що й призвело до хибної думки про сам текст. До того ж почерк — мало розбірливий, а чорнило у деяких місцях вицвіло та стерлося).

Повернувшись додому, я взявся ретельно досліджувати знахідку. Докладаючи чималих зусиль, мені вдалося розібрати написане, прочитати те, що залишилося від твору, і зміст уривків надзвичайно мене зворушив.

Невдовзі забажав дізнатися більше про процеси над відьмами: як усе відбувалося, знати детальніше про ті часи, постаратися зрозуміти поведінку людей. Проте, дивна річ: чим більше читав про ті надзвичайні події, тим більше не знаходив їм логічного пояснення та розгублювався. Не допомогли ні тривіальний «Зачарований світ» Беккера, ні обережніший Горст із його «Бібліотекою чародійства», ні інші твори подібної тематики, до яких я також звертався. Ніщо не посприяло зрозуміти суть, поведінки людей, а якраз навпаки: мої сум’яття і розгубленість іще наростали.