Арешт Арсена Люпена
І ми спиралися...
Чи замислювалися ви коли-небудь над тим, яким незвичайним і непередбачуваним може виявитися таке зібрання людей: ще вчора вони одне одного не знали, а тепер мусили прожити кілька днів у вузькому своєму колі, між безмір’ям неба та безкраєм моря, й ра зом кидати виклик ро згніваній океанській стихії, витримувати страшний натиск хвиль і лукаве затишшя млявих вод?
По суті, це і є життя, хіба що немов спресоване на трагічний лад, життя з його бурями та злетами, монотонністю та ро змаїттям; і саме тому, напевно, люди, смакуючи гарячкову хапанину, прагнуть насолодитися короткою мандрівкою, надто спокусливою тому, що кінець її видно вже на початку.
Але в останні кілька ро ків діється щось таке, що надає якогось дивного забарвлення емоціям, пережитим під час ре йсу. Пливучий острівець досі залежить од того світу, від якого, здавалося, звільнилися пасажири. Зв’язок зберігається, але у чистому океані він мало-помалу слабшає, а тоді, знову ж у чистому океані, потроху міцніє. Бездротовий телеграф, поклик з іншого світу, звідки ми в такий загадковий спосіб отримуємо новини! Уяві вже не до снаги воскресити подумки образ дротів, якими ковзає невидиме послання. І загадка здається геть нерозв’язною, і до того ж вельми поетичною, тож для пояснення нового дива доводиться вдаватися до порівняння його з крилатим вітром.
Таким чином, у перші години ми відчували, як за нами йде, нас супроводжує, ба — випереджає далекий голос, який час від часу нашіптує комусь із нас кілька слів з далекого далеку. Двоє друзів поговорили зі мною. Десять-двадцять інших послали всім, крізь простір між нами, сумні або веселі прощальні звісточки.
Але ось наступного дня, за п’ятсот миль од французьких берегів, грозового пополудня бездротовий телеграф передав таку-от телеграму:
«На борту вашого судна перебуває Арсен Люпен, у першому класі, білявець, на правій ру ці — рана, подорожує сам, під ім’ям Р...».
І цієї миті сильний удар грому струсонув похмурим небом. Сталося замикання. Кінець депеші до нас не дійшов. Ми відкрили тільки першу літеру імені, під яким ховався Арсен Люпен.
Якби йшлося про будь-яку іншу новину, нітрохи не сумніваюся: телеграфісти, так само, як вахтовий офіцер і капітан корабля, приховали б цю таємницю. Але бувають події, котрих не сховаєш навіть за найсуворішої конспірації. Того ж дня, невідомо яким чином, справа набула ро зголосу, і всі дізналися, що знаменитий Арсен Люпен пливе на нашому кораблі.
Арсен Люпен серед нас! Невловимий грабіжник, про подвиги якого всі газети кричать уже кілька місяців! Загадкова особистість, противник старого Ґанімара, найздібнішого поліціянта, котрий оголосив злочинцеві війну не на життя, а на смерть, війну, події якої ро згорталися так яскраво!
