| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Паскаль Енґман |
| Жанр: | Жахи і готика |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-3277-3 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Терористична організація «Ісламська держава Іраку та Леванту» (ІДІЛ) наробила чимало лиха як на Близькому Сході, так і в Європі, зокрема у Швеції. Її бойовики робили спроби влаштовувати теракти в різних європейських містах. Одному з них намагаються запобігти шведська Служба безпеки та поліція Стокгольма. Терористів хоче зупинити й детективка Ванесса Франк, яка дізнається, що її колишню підопічну Наташу вбили.
Пролог
Час від часу двадцятидворічну Моллі Берй возили на розкішні вілли в Середземному морі, просили зачекати, а потім відправляли додому з пухким конвертом банкнот, і їй не доводилося робити нічого, окрім як крутити пальцями на руках. Але принаймні раніше можна було розважатися телефоном або читанням книжок. Цього разу похмурий охоронець відібрав її стільниковий, щойно вона зійшла на облавок сорокап’ятиметрової розкішної яхти «Люсінда». Книга, яку вона зараз читала, «Поштамт» Чарльза Буковскі, була забута в її квартирі в Барселоні. Телевізор ловив лише іспанські канали, і, незважаючи на те, що прожила в Іспанії останні кілька років, вона ледве знала мову. Зате оплата була вищою, ніж зазвичай: п’ять тисяч євро на день.
Крізь кругле вікно екстравагантної каюти Моллі могла бачити узбережжя Майорки та гавань Пуерто-Порталс. Магазини та кафе просто неба були переповнені, а вздовж набережної стояли розкішні яхти. Туристи прогулювалися й фотографувалися на тлі човнів. Найбільші кораблі, такі як «Люсінда», не могли поміститися в самій гавані, а натомість були пришвартовані віялом одразу за нею.
Живіт забуркотів. Моллі вимкнула телевізор і кинула пульт на двоспальне ліжко. Коли її провели до кабіни, то сказали чекати, доки покличуть.
Вона стала перед дзеркалом.
— Дівчина має поїсти.
Змінила голос.
— Припини розмовляти сама з собою, — промовила вона серйозно.
Затиснула ніс вказівним і середнім пальцями.
— Гаразд, вибач, Моллі, — назально промовила.
Вона зібрала своє темне волосся й натягнула чорну футболку поверх бікіні.
Коридор був порожній. Моллі рушила на корму, пройшла повз четверо зачинених дверей, перш ніж опинилася на сходах. Чоловік у білій уніформі офіціанта, спускаючись униз, зупинився.
— Кухня? — запитала вона англійською, посміхаючись. Чоловік витріщився на неї, не відповідаючи. Моллі поклала руку на живіт і почала водити нею по колу. — Їжа. Я голодна.
Офіціант жестом запросив її йти за ним. Він дістав із задньої кишені серветку і витер чоло, а потім зупинився перед дерев’яними дверима й жестом указав на них.
Моллі увійшла до невеликого ресторану. Прямо перед собою вона побачила скляні двері, що виходили на палубу. П’ять круглих столиків чекали на відвідувачів. На стінах висіли чорно-білі світлини старих кораблів. Перед вікном стояли срібні тарілки зі свіжими фруктами та відерце з льодом і пляшками мінеральної води.
— Я думала про гамбургер, жадібний ти виродку, — пробурмотіла вона, похмуро дивлячись на тарілки з фруктами. Яскраво-синє море за вікном здавалося привабливим.
Вона взяла шматочок манго, поклала його до рота й облизала пальці, перш ніж обійти бар у пошуках снеків. Моллі витягнула ящик і знайшла декілька пляшок «Сан-Міґель» 1. Узяла дві, намалювала смайлик на запітнілому склі однієї з них і поставила їх на шинквас. Знову нахилилася, продовжила пошуки й витягла упаковку чипсів і горіхи кеш’ю.
— Слава Богу, — пробурмотіла дівчина.
Заштовхуючи ящик на місце, вона почула, як відчинилися двері на палубу.
Моллі схопила одну з пивних пляшок і сховалася за лядою, щоб її не помітили. Двоє чоловіків тихо розмовляли. Коли голоси наблизилися, вона збагнула, що балакають арабською.
— Мученики готові?
— Чекають вашого наказу. Вони дуже віддані, уже давно чекають...
Голос був хрипкий, і Моллі не змогла розібрати решту слів. Сиділа нерухомо, затамувавши подих, шкодуючи, що сховалася.
— А ціль?
Один із чоловіків відкоркував пляшку. Кришка впала на підлогу, і він вилаявся.
— У Стокгольмі, у столиці.
— Коли?
Почувся скрип деревини, голоси стихли, чоловіки поверталися на палубу.
Моллі повільно видихнула й обережно підвелася. Зачекала кілька секунд, перш ніж схопити чипси, пиво й горішки. Вона притиснулася до стіни біля дверей і визирнула на палубу. Чоловіків ніде не було видно.
Моллі тремтячою рукою піднесла чипси до рота. Механічно пожувала. Голод зник. Вона знала, що не помилилася. Ті двоє говорили про терористичний напад на Стокгольм.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
