| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автор: | Таня П'янкова |
| Жанр: | Сучасна проза |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| ISBN: | 978-966-10-3275-9 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Гапія садила край городу вишні, аж тут її лопата наткнулася на стару міну. По всьому полю збирали люди Гапію. А відтак згорьована мати приберегла одну маленьку кісточку, розламала її навпіл і вплела у дві ляльки-мотанки. І закляла ті ляльки: хто вірно любив її дочку — той хай щастя має премного; а хто дурив її, лишень тіла її молодого хотів — той хай набереться горя. І пішли закляті мотанки по селу — ось тільки не до того, хто справді вірно любив Гапію... Роман Тані П’янкової «Німотка» (раніше виходив із назвою «Чужі гріхи») — моторошно прекрасна історія з тих, які люди в наших селах із покоління в покоління переказують з уст в уста, щоб пам'ятати: яблуко від яблуні насправді може впасти дуже далеко, навіть якщо воно взагалі нікуди не падає.
Німотка
Було ще доста рано, коли високо в небі, десь там, аж понад сизими кри ́ жами Ґорґанів, завірилося 1 на негоду, звіялося, збаламутилося, загуркотіло. Густі верболози коло ріки очуняли, здригнулися, ожили, заколисалися, сподіваючись швидкого пришестя грози, котрої давно вже чекали.
Марунька поміняла колір, посутеніла, насупилася, беззубо злизувала сон зі щербатих берегів, стрімголово-нарвано вибігала хвилями на гострі кам’яні валуни і опадала білим шумовинням назад у своє збурене русло. Осій розтривожився, надсадно захекав — видихав із нутра парке повітря. Запахло молодим травнем, густими дощами, грузьким річковим намулом, рибою…
Доки сягало око, усе кипіло, цвіло і зеленілося, гуло бджолиними роями, зав’язувалося, спиралося на плоти фасолевими і гарбузяними нитками, родило вишнями, черешнями і яблуками, кричало на сто псячих, гусячих, курячих, діточих, жіночих, хлопських голосів; кипіло, шуміло, дихало, жило, вмирало, сміялося, плакало…
Небо над головою згусло, якось із полегкістю зітхнуло та й різко провалилося рапті ́ вкою 3, котра грубим сукном заслала світ, рясно вимочила Якову голову і широкі маслакуваті плечі, застрибала по торбі із сірої мішковини.
— Ади, не вспів-ім дати дра ́ ла! Ще раз помивсі! — Яків повеселів, як бахур, котрого мати незлостиво бухнула у плечі, втер воду з лиця, трохи прискорив крок і зайшов перечекати дощ під старою кривою липою. Слухав, як вона дихає, як тонко дрижить, простягаючись кожнісіньким листком, аби зловити воду, а разом із нею — життя; як кожною галузкою заповідається на пишний цвіт…
Над головою лупнуло — і небо розпанахала блискавиця. Пошепки молився, аби наступною не впалило і його. Завмер собі у молитві… Хвилина, друга, п’ята… Усе вщухло так скоро, що і не спам’ятався. Втішився і бадьоро подався на вулицю. Підходив до кожної брами, по одному виймав з кишені дрібні камінці, звично цілився і кидав у шиби хат. Десь на нього гавкотіли пси, а десь навіть і не дивилися — знали вже, що Яків приходить отак ґаздів будити.
Біля Міськової хати зупинився на довше.
Здивовано стояв, зачувши звідти якісь віддалені крики. Там, здалося йому, давно не спали…
1 Заві ритися — насупитися.
2 На ́ гло — несподівано.
3 Рапті ́ вка — раптова гроза.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
