Бо нас безліч

Боб Лютий 2167 Дельта Ерідана

За купою сухого гілля хтось сердито пискнув. Двійко дельтанців заклякли, готові кинутися навтьоки. Не почувши більше нічого, знову почали жбурляти каміння. В індивіда, якого я назвав Берні, від хвилювання волосся вздовж хребта стало дибки і вуха нашорошилися. Він забубонів: «Ну ж бо, киць-киць-киць».

Я скерував свій дрон спостереження подалі, прибираючи з їхнього поля зору. Те, що я спостерігав за їхнім полюванням, — справа цілком нормальна, але відволікати їх тоді, коли найменший хибний крок може призвести до травми чи смерті, — це вже геть інше. Майк кинув швидкий погляд у напрямку звуків, більше ніхто з дельтанців не звернув уваги на дрон завбільшки з футбольний м’яч.

Чиясь каменюка таки, певне, поцілила куди треба. Заверещавши, як скажений паровий двигун, із глибини лігва вискочив свиноїд. Двоє метальників квапливо відскочили з дороги, настала черга інших мисливців. Вони уперли руків’я списів у землю, ще й підперли ногою для надійності.

За секунду розлючений свиноїд був уже біля групи мисливців. Дельтанці утримували свої позиції з мужністю середньовічних пікінерів, готових відбити кавалерійську атаку. Хоч я і спостерігав за процесом віддалено, через дрон спостереження, у животі все одно похололо від жаху. У такі часи мені завжди здавалося, що я трохи перестарався з деталізацією віртуального середовища. Звідки б у мене взявся живіт?

Свиноїд, що сунувся повним ходом, налетів на списи. Швидка тварюка, так. А от чи кмітлива — інше питання. Ще ніколи не бачив, щоб свиноїд спробував обійти списи. Одного з мисливців, Фреда, відкинуло вбік, його спис вигнувся й переломився. Чоловік закричав, чи то від болю, чи то від несподіванки, з ноги бризнула кров. Холоднокровна частина мого розуму завважила, що дельтанська кров майже такого ж червоного відтінку, що й людська.

Інші дельтанці встояли, і свиноїд піднявся в повітря на вістрях списів. Завис на мить і рухнув на землю з передсмертним скиглінням. Мисливці, вишкіривши вражаючі ікла, почекали, чи не ворухнеться. Час від часу якийсь свиноїд на цьому рівні приходив до тями й наважувався на другий раунд. Нікому не хотілося опинитись під його ратицями.

Берні зважив списа в одній руці, в іншій стиснув палицю. Потягнувся списом і потикав писок свиноїда. Жодної реакції. Він повернувся до своїх поплічників і всміхнувся.

Не буквально, ясна річ. У дельтанців еквівалентом усмішки було посмикування вухами, але я вже так звик до їхніх жестів, що в тлумачеві не було потреби. Програма-перекладач досліджувала мову, шукала відповідники дельтанських ідіом та метафор англійською. Щоб розуміти, хто є хто, я наділив місцевих мешканців довільними людськими іменами.

Якщо чесно, люди та дельтанці без перекладача ніколи не порозумілися б. Людське вухо сприймало дельтанську мову як набір бурчання, гарчання й гикавки. Якщо вірити Архімеду, дельтанцю, з яким я переважно підтримував контакт, людська мова нагадувала їм вищання двох свиноїдів під час спарування. Дуже мило.

Дельтанці являли собою химерну суміш кажана та свині: діжкоподібні тіла, тоненькі кінцівки, великі рухливі вуха й морди, що не дуже відрізнялися від свинячих. Вони мали хутро переважно сірого кольору з темними плямами на обличчі та голові, унікальними для кожного індивіда. Дельтанці — перші розумні створіння, яких я зустрів, і це лише в другій зоряній системі, яку я відвідав, полишивши Землю понад тридцять років тому. Невже розумне життя таке поширене, як розповідав нам «Зоряний шлях»?

Білл регулярно слав свої дайджести новин з Епсилона Ерідана, але коли я їх отримував, вони вже застарівали на дев’ятнадцять років. Якби хтось із Бобів знайшов-таки розумне життя, Білл іще навіть не отримав його звіту, не кажучи вже про те, щоб передати звістку нам.

Я повернувся до дельтанців, які перейшли до звичних після полювання справ.

Мисливці оглянули Фреда. Той сидів на каменюці, лаявся дельтанською і затискав рану долонею, намагаючись спинити кровотечу. Я підвів дрон ближче, групка розступилася, щоб я міг краще бачити.