Вовчий місяць

Маріо дель-Боска важко сперся грудьми на край столу. Кулаки розтиснулись, і долоні пошерхлих рук перейшлися поверхнею з червоного дерева. На мить його нижня щелепа «виїхала» наперед, проте відразу ж повернулася на місце. Цей характерний жест свідчив про вагання. Потрапляючи на різного роду роздоріжжя, рішуча й вольова людина ніколи не замислюється надовго. Рішення завжди швидкі, виважені, тож шкодувати про них не доводиться не лише їй, а й тим, хто крокує слідом.

Масивний стіл ручної роботи посунувся, не витримавши ваги. А підборіддя зрадливо смикнулось у повторному русі. Такого не бувало давно.

Єдина людина, котра бачила це збоку, замовкла, очікуючи на результат, від якого залежало багато що. Дуже багато. Годинник, що займав майже всю стіну від підлоги до стелі, здавалося, намірився зупинитись, а важелезний позолочений маятник сам не розумів, за рахунок чого він досі відлічує секунди, коли усе навколо зависло перед визначальним кроком.

Пауза затяглася.

Зрештою, той, від кого залежало геть усе, наважився. Груди його й надалі тиснули стіл, проте пальці зробили ледь відчутний рух, і той, хто упродовж останніх років завжди був поруч, одразу це побачив. Отже, рішення визріло. Інакше й бути не могло. Нехай довше, ніж завжди, проте привід того вартий.

Тиша віддавала напругою.

— Гаразд, Батістоне. Схоже, нас таки чекає подорож. Хочу знати, що це за країна.

— Занедбана діра, загалом.

— А конкретніше?

— Матеріал готовий, патроне. Бажаєте зараз?

— Так.

Високий широкоплечий чоловік середніх років похилився через поруччя крісла і вставив флешку у гніздо блока пам’яті. Величезна, на півстіни, «плазма» спалахнула матовим світлом. Система швидко вантажилася, проте той не забажав чекати:

— Це одна з країн, які утворилися після розпаду Радянського Союзу в дев’яності роки минулого століття. Має з нами дипломатичні стосунки. У географічному розумінні — ось, між Росією та Європою...

Завантаження відбулось, і керована пальцем Батістона стрілочка окреслила на екрані межі території, що сягала морського узбережжя.

— До євросоюзу не належить… — уточнив дон Маріо.

— Звісно, ні. Хоч… Упродовж останнього десятиріччя зусилля політичної верхівки країни спрямовані саме на це, і тепер питання про європейську інтеграцію актуалізувалося серйозно як ніколи. Реально за усіма ознаками країна третього, навіть четвертого світу. Недосконалість політичної системи, низький рівень життя, виробництва практично нема. Країна — один із головних постачальників дешевої робочої сили до Західної Європи, Сполучених Штатів і навіть Росії, з якою роками конфліктує на ґрунті територіальних питань. Корумпована держава з високим рівнем злочинності.

На екрані «плазми» одна за одною з’являлися діаграми, а стрілка, якою керував Батістон, вправно вела боса у глиб далекої країни.

—…ось… Рівень доходів оцієї усієї частини населення — нижче межі виживання, що ВОЗ визначила на теперішній період. Від самого початку проголошення їхньої незалежності нічого щодо цього не змінилося. Результат кількох революцій — перерозподіл влади з подальшою зовнішньополітичною та економічною дестабілізацією країни. Ось їхні витрати на медицину та освіту. Водночас оце перелік найбагатших людей країни та зосередженого в їхніх руках капіталу. Це політики та бізнесмени.

— Серйозне розшарування…

Сигара у руках дель-Боски зрештою потрапила під «гільйотину», отримала язичок вогню, й густий ароматний дим поплив кімнатою. В очах читалася неабияка зосередженість, коли помічник, його «права рука» упродовж останніх десяти років, продовжував розповідь про невідому країну, що наче за якоюсь іронією розташувалась акурат на протилежному боці Земної кулі. Батістон завжди робив усе фундаментально, тому картина складалася чітко і зрозуміло.

— Основні імпортери — Китай та Росія. Оце їхні містечка… дрібного калібру. Оце — села. Оце дороги.

Дон Маріо лише похитав головою.

— Через них проходить й один із головних наркотрафіків з Близького Сходу до Західної Європи. Ось, зверніть увагу. Це — за нашими федеральними даними.