Вовкулаченя Дольфі і повний місяць. Книга 2

— Ану зупинися, кажу тобі!

Та Дольфі Спаан не зупинився.

І не озирнувся, щоб глянути на чоловіка, який його переслідував.

Він просто щодуху біг далі.

У чоловіка, який їхав на мопеді, була густа чуприна і пишні вуса. Вбраний у теплу шкірянку, він з гуркотом мчав тротуаром і між припаркованими машинами, а світло від його передньої фари ковзало вулицею.

Дольфі стрибав увсебіч, проте промені щоразу його наздоганяли. Його серце калатало в грудях, а язик висолопився з пащі.

— Ну, попався, ага! — заревів чолов’яга. — Я тобі покажу!

Та Дольфі знову пірнув убік, зачаївшись у темряві. Хекаючи, він роззирнувся.

Куди ж йому тікати?

Він був змучений, а його шлунок — переповнений, бо він щойно добряче наївся.

Тому він не міг швидко бігти.

Дольфі у відчаї позирнув на повний місяць і одразу вступив у калюжу. Вода бризнула йому в очі.

— Я тобі покажу, ага, гидкий куровбивце! — почув він вереск чоловіка у себе за спиною.

Місяць сховався за чорною хмарою, і по дахах автівок затарабанили дощові краплі. Дощ шумів, і вулиця стала чорною та лискучою.

Наступної миті просто в очі Дольфі сяйнув яскравий промінь. Відстрибнувши, він замружився.

— Попався! — почув він.

Дольфі побачив чорну постать на мопеді. Постать смикнула за кермо, і мопед став на заднє колесо, наче здиблений кінь.

А тоді чолов’яга витяг з-під куртки довбню.

Роззирнувшись довкола, Дольфі зіщулився. Тепер йому справді нікуди подітися. Мопед з вершником височів над ним, а довбня розгойдувалася над головою Дольфі. Зараз йому буде непереливки.

Та це тривало недовго.

Дорога була слизькою від дощу, і заднє колесо мопеда ковзнуло. Втративши рівновагу, мопед перекинувся, чоловік покотився по землі, а довбня гупнула на тротуар. Заднє колесо з вищанням крутилося далі.

Якусь мить Дольфі витріщався на цю сцену.

Неймовірно! Він врятований!

— Тікай, дурнику, — прогарчав він сам до себе.

Ще раз позирнувши на чоловіка, який розлючено спинався на ноги, він на чотирьох лапах чимдуж помчав геть.

— Стій, ага, малий бісів вовче!

За ним знову почувся звук мопеда.

Дольфі забіг за ріг, але раптом хтось його ухопив.

Чиїсь руки притисли його до землі, а тоді на нього зверху щось накинули.

2. Глухий?

— Хутко, вставай і надягни цю куртку, — просичав чийсь голос.

Серце Дольфі тьохнуло.

— Тіммі! Звідки ти узявся? Я…

— Нема часу! — поквапцем озвався Тіммі. — Стань на задні лапи і засунь передні в рукави, хутко!

Він допоміг Дольфі натягнути на себе довгий плащ. Ревіння мопеду дедалі наближалося.

Начепивши на голову Дольфі бейсболку, Тіммі ще й закутав його шаликом, так що назовні стирчали лише окуляри. Злива не вщухала, і з кінчика хвоста Дольфі, який визирав з-під плаща, крапала вода. Волосся Тіммі теж було мокре мов хлющ.

— Швидше, біжімо додому, — мовив він.

Та раптом на них упали промені білого світла, і поруч з ними з гарчанням зупинився мопед.

— Агов, хлопці, зачекайте, ага.

Тіммі затулився рукою від світла. Дольфі мовчав, як миша, відвернувшись у інший бік.

Чоловік на мопеді витер рукавом носа і голосно шморгнув.

— Ви не бачили тут поблизу вовка, ага? Маленького і білого, ага? На ньому були окуляри.

Тіммі здійняв догори одну брову, через що на його обличчі виникла крива гримаса.

— Вовк у окулярах, кажете?

Він вишкірився в перебільшеній посмішці.

— Не смійся з мене, ага, — пробурчав чоловік. — До мого курника заліз вовк, білий. І на ньому були окуляри, ага. Він зжер одного з моїх півнів. Він був жирний, ага.

— Жирний білий вовк в окулярах? — перепитав Тіммі.

— Ні, жирний півень. Я хотів зарізати його на Різдво, ага.

Світло від фари все ще заливало хлопців. Знову шморгнувши носом, чоловік уважно їх роздивлявся. З його вус стікала вода.

— А твій приятель теж нічого не бачив? — запитав він.

Дольфі не ворушився. Його окуляри були вкриті дощовими краплями, проте він не наважувався протерти скельця і відчайдушно сподівався, що незнайомець не захоче перевірити його ноги.

Чоловік напружено позирнув на Дольфі.

— Гей, ти, чому мовчиш, ага?

Він зліз з мопеда.

— Я тебе щось запитую, дурню. Ти що, глухий, ага? Ану покажи обличчя, ага!

Він спробував ухопити шалик. Дольфі відсахнувся.