| Видавництво: | Видавництво «Богдан» |
| Автори: | Олександр Гаврош , Ірина Мадрига |
| Жанр: | Лінія любові · Сучасна проза |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| Серія: | Лінія любові · книга книга 1 |
| ISBN: | 978-966-10-0253-0 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Цією добіркою сучасної української прози «Видавництво Богдан» започатковує серію «Лінія любові», в якій розповідатиметься про взаємини чоловіків і жінок у всій їхній розмаїтості. Бо ж у кожного своя, індивідуальна лінія любові, як і лінія життя чи лінія долі. Тема кохання — одна з найпопулярніших серед читачів різного віку. Повісті, пропоновані у першому випуску «Лінії любові», єднає міцна документальна основа, що робить їх не тільки захопливим чтивом, але й документами своєї доби. Чи існувало щасливе кохання в часи СРСР? Яким було те підрадянське життя? Для когось ця книжка стане певним поверненням в часи своєї молодості чи зрілости, а для когось – повним відкриттям невідомих реалій.
Давно хотіла розпочати щоденник, аби записувати свої думки. Бо їх виникає багато, але, незаписані, вони за день-два розчиняються в повітрі. Й от сьогодні я нарешті наважилася.
Головна подія останніх днів — у нас в хаті з’явилася вода. Це така радість для нас із мамою, що важко переказати. Ми ледь не танцювали! Особливо, коли купили ванну і тепер можемо митися, як всі нормальні люди. Це щось неймовірне: я у ванні! Ледве мене мама звідти витягла через годину. Каже, що в мене аж губи посиніли.
Адже досі води у нашому будинку, де мешкають три сім’ї, не було. Хіба з колодязя у відрі наносиш. Тепер і ми — як люди.
У нас із мамою — одна велика кімната на двох і завжди гарний квітник під вікном, висаджений її турботливими руками. А ще влітку маємо з городчика свіжі фрукти. Тоді я щоранку обходжу з великим металевим горнятком кущики малини, порічок, аґрусу, аби було з чого зварити компот. Але найбільше люблю ревінь: якщо його вмокати в цукор, він не такий кислий. Але ж де ще те щедре літо?
Сьогодні я ходила аж на околицю до цьоці Катерини на англійську. Хочу підтягнути, а то ні в зуб ногою. Кажуть, що мамина тітка найкраще вчить англійську в Миколаєві. Вона направду дуже елегантна, висока, з короткою зачіскою, і страх розумна, хоч і настраждалася, не приведи Господи! Повернулася з проклятого Магадану, де морози сягають мінус сорок градусів. В родині цьоця має незаперечний авторитет, бо ж у царство вічних снігів просто так не потрапляють. Мама мене застерегла, що цьоця — «наша мучениця», аби я нічого зайвого чужим не патякала.
Увечері я почала вчити напам’ять вірш «Смерть поета» Лермонтова. Наш учитель російської Лім Якович запевняв, що вчитиметься легко. Але я б не сказала. До кінця не довчила, бо захотілося спати. Розпозіхалася і очі злипаються.
Не знаю, чи буду робити записи щодня. А то мама на цьому тижні має уроки в першу зміну. А мені не хочеться, щоб вона знала про щоденник. Хай це буде моєю таємницею!
Сьогодні видалася препаскудна погода: сніг із дощем. Така ж, як і в мене на душі. Вчора цей нездогадливий хлопчисько, якого я тут називатиму Талантом, провів мене додому. Але це так, для годиться, бо було вже запізно, от і проявив джентельменство.
Більшість моїх думок про нього. Чому він не виходить з моєї голови? Якою я була дурненькою! Він і так не зрозуміє моїх вчинків, які робилися лише заради нього, для його щастя. І ніколи мені за це не подякує. Що ж, про мої почуття він дізнається хіба на своєму весіллі. Або моєму. А може, й ніколи не знатиме.
Справи мої ідуть по-старому. Дуже хочу навчитися грати на гітарі, але ніяк не спроможемося її купити. Нема і все! Талант обіцяв навчити грати. Від однієї цієї думки мене кидає в жар.
Випишу собі ці рядки:
«Налита сонцем і вітрами,
Хлюпоче веслами весна,
І підіймає буйні трави
Земля, хмільна і запашна».
Уже четвертий день весни. І щоразу наче вперше відчуваєш красу природи. Зворушливий початок весни пробуджує в мені радість і подяку за народження нового життя. Затихли останні лютневі віхоли. І побіг посірілий сніг струмочками навздогін зимоньці... Хоча ще в перший день весни падав лапатий сніг.
Зима була казковою! Як мені шкода з нею розлучатися! Я її ще довго пам’ятатиму. Адже вона була найщасливішою порою за всі мої 16 років. Весна вже такою не буде...
Ох, Талант, Талант, якби ж ти знав, що займаєш половину моїх думок! Як я люблю за тобою спостерігати, хоча це тобі й не подобається. Як ти поправляєш відпущене темне волосся, кліпаєш довгими дівочими віями, хмуриш брови, що ледь не зрослися на переніссі...
Чому я не маю такого брата? Згадую той складний місяць, коли маму забрали на операцію до Львова. У неї виявили пухлину. Мені було всього дванадцять, тато вже тоді нас покинув, і я залишилася в хаті сама. Кілька днів хліба не бачила. Тоді батьки Таланта забрали мене до себе, бо вони здавна товаришували з мамою.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
