Чужа гра

Серія «Авантюрний роман»

Сергій Ухачевський

Чужа гра

Роман

Серію «Авантюрний роман» засновано 2019 року.

Роман збудовано на достовірних фактах, згідно з оперативними даними ГУБОЗу, податкової міліції, судових справ різних років, особистих журналістських напрацювань, що не були опубліковані, матеріалах перевірок Рахункової палати України і довірчих розмов з людьми, близькими до владних та правоохоронних структур. Дійові особи — реальні, легко пізнавані, подекуди волею автора зведені в спільне сценічне поле. Окремі персонажі — вигадані, покликані загострити комізм чи драматизм ситуацій. Також у романі використано фрагменти незавершеного роману покійного товариша.

Під час роботи над романом значної допомоги надали правоохоронці, податківці, працівники Рахункової палати, народні депутати. Практично вони виступили в ролі консультантів. Проте на їхні прохання, за зрозумілих причин, прізвища не називаю.

Книга перша

В інчання у греко-католицькому храмі тривало надто довго, за усіма канонами. Окремі гості навіть вийшли на вулицю покурити. Кортеж весільних машин та мікроавтобусів, що вишикувався біля церкви, ускладнив автомобільний рух. Сержанта ДАІ, який метався від шофера до шофера зі смугастим кийком, наказуючи перегнати авта на стоянку, водії ігнорували. Після перемовин із начальством по радіозв’язку міліціонер був змушений стати на перехресті, щоб спрямувати потік машин іншою дорогою.

Вересневий день удався сонячним та теплим, наче навмисне даний Богом для весіль. Перед церквою зібралися в радісному очікуванні своєї черги ще дві пари молодят, разом із дружбами, дружками, батьками та гостями. Вони збилися в купку на невеличкій площі й з плином часу все частіше зітхали, думаючи про священника, мовляв, навмисне розтягнув обряд цього вінчання.

Досвідчене око легко могло б вирізнити у натовпі не лише сторонніх цікавих роззяв та містечкових журналістів, а й відверто кримінальні мармизи, що з підо­зрою зиркали на громадян; крім них — переодягнених правоохоронців, які теж не без цікавості споглядали за перебігом подій біля церкви.

З вікна будинку навпроти працівники УБОЗу УВС міста Тернополя вели прихованою камерою відеозйомку цього дійства. Майор Петро Максимів, помітивши, що молодята та гості нарешті вийшли з храму, припав поглядом до вічка відеокамери і, мугикаючи під ніс провідну мелодію фільму «Хрещений батько», радісно повідомив колег:

— Ха! Нас сьогодні виручать — у них за кінооператора головний режисер каналу «П’ять плюс». Уночі, коли буде монтувати фільм, заїдемо на телебачення і зробимо копію, без купюр.

Старшого лейтенанта Мирослава Дудника й капітана Миколу Земляка заразив наспів «Самітного мандрівника», і вони, готуючи перекуску, знехотя «нанакали». Максимів, закінчивши відеозйомку, багатозначно глянув на сервіровку столу: канапки з грубо нарізаного хліба і вареної ковбаси та рибні консерви, з яких стирчали пластикові виделки, потім дістав із портфеля літрову пляшку «Распутіна» і поставив на стіл. Земляк з огидою пересмикнув плечима.

— Конфіскат, — пояснив майор. — Із ґуральні нареченого, — кивнув у бік церкви.

— Сумніваюсь, що на весіллі вони будуть пити таке пійло, — поморщив чоло Дудник.

— За що я поважаю Андрія, при всіх його негативних рисах, — зітхнув Земляк, — горілку він завжди робив на совість, хоча й протизаконним чином.

Колеги сіли за стіл. На вулиці, вітаючи молодят, засигналили автомобілі. Майор підняв пластикову чарку з горілкою і прокоментував:

— Тішить те, що не салютують з автоматів.

— А могли б, — усміхнувся Земляк, демонструючи свої криві зуби.

— Ну, коли кримінальний авторитет «Анджей» одружується з донькою заступника голови облдержадміністрації... — пробурмотів під носа старлей.

— А чи не в Писанії сказано, що подібне парується з подібним? — нагадав Максимів. — Анджей ніколи не помиляється у виборі, як і пан Гуцул.

Міліціонери, дружно зітхнувши, випили.

— Вони там не вареною ковбасою будуть закусувати, — вирішив Дудник.

Максимів, звівшись, визирнув у вікно.