Шлюбні ігрища жаб

Серія «Детективна а ґ енція ВО»

Андрій Кокотюха

ШЛЮБНІ ІГРИЩА ЖАБ

Кримінальна повість

1991 рік, спекотне літо. Семеро молодиків раптом отримують шанс швидко розбагатіти. На кону — один мільйон, гроші допоможуть кожному з них вирішити власні проблеми. Кожен готовий ризикувати, на карту поставлено все, так щастить лише раз у житті. Заволодіти мільйоном виявилося навіть легше, ніж ці дилетанти собі уявляли. Тепер найважче — розділити скарб. А тим часом пограбовані почали на молодих недосвідчених грабіжників справжнє полювання. Чи вдасться врятуватися, якщо не можеш безпечно повернутися спиною до свого товариша по нещастю...

У середині 1990-х літературний дебют «Шлюбні ігрища жаб» відразу викликав неоднозначну реакцію в українському літературному середовищі. Що й зробило дебютанта Андрія Кокотюху знаменитим. Нова редакція роману доповнена післямовою про історію створення книги та її пригоди після публікації. А також є оригінальним документом епохи, котру відчув та зафіксував автор і деякі прикрі ознаки якої в нашому сьогоденні досі проявляються.

За три тижні до початку

Україна, липень 1991 року

Постать з піднятою рукою виникла несподівано — Олег ледь устиг загальмувати. Рука ззовні сіпнула дверцята, до салону посунула людина, неначе зіткана з крапель. Вода стікала з неї струмками, й Олег мимоволі відсахнувся.

— Братан, візьми до міста, чуєш?

Дощова людина тяжко дихала. Олег пильно подивився на хлопця і кивнув на знак згоди.

— Хоч на одну нормальну людину натрапив! — Той струснувся, наче мокрий собака, і плюхнувся на переднє крісло. — Сорок хвилин купаюся, хоч би хто-небудь гальмонув! Козли!

Машина м’яко рушила.

— Звідки топаєш?

— Від переїзду... Ну й лупить, зар-р-раза! — попутник кивнув на зливу за вікном. — За сто метрів попереду ні хріна не видно... І машини як змило — за сорок хвилин лише зо три штуки нарахував. У тебе, братан, курити є що-небудь?

Олег мовчки простягнув йому пачку — «Експрес», цигарки з недалекого минулого: тепер, як і кількох років тому, вони знову стали дефіцитом. Попутник видобув з кишені потертих «варьонок» запальничку, припалив і задоволено затягнувся.

— Тебе сам Бог послав, братан!

— Бога нема, — мовив Олег, не відволікаючись від дороги. — Взагалі-то я нечасто підбираю пасажирів. Принцип. Але тебе взяв.

— Оцінив, братан, оцінив! Ти, цеє, не думай — за все буде заплачено... Зараз, правда, я порожній... Але на місце приїдемо — зразу ж віддам, залізно!

— Перестань! Треба мені твій нещасний четвертак! Особливо не розбагатію, зовсім не збіднію. Просто попатякати з тобою закортіло...

— Ух ти! — попутник ледь не захлинувся димом. — Ориґінальна форма розрахунку! І яка в тебе такса? Кілометр — десять слів?

— Світ тісний, Гено...

Попутник закашлявся.

— Отже, я не помилився, — констатував Олег. — Ти — Гена Шевель, так?

Попутник кинув недопалок на підлогу.

— Не сміти в салоні. Підніми бичок, викинь його за вікно.

Попутник слухняно виконав наказ. Потім усім корпусом розвернувся до Олега.

— Ще що скажеш?

— Дещо скажу. На переїзді — пост ДАІ. Ти раніше любив кататися на чужих машинах. Думаю, за шість років твої звички не змінилися. Працівникам автоінспекції не подобаються такі звички, карному розшуку — теж. І сьогодні тобі довелося кинути крадену тачку на переїзді. Ну як?

— Ти — лягавий! — упевнено сказав Шевель.

— Я тебе пожалів, від запалення легенів урятував, а ти обзиваєш. Негарно. Ось вижену під дощ...

— Значить, не лягавий, — легко погодився Гена. — Чому ти мене знаєш, а я тебе — ні?