Розділ І. Санджак Мехмеда – Кафа
1.
У трюмі великого корабля, що борознив бурхливі води Чорного моря, було темно і тихо. Лише іноді поскрипували, погойдуючись, скляні світильники з вигорілими усередині свічками. Коли ж крізь віконце заблищали перші промені вранішнього сонця, освітивши рясні візерунки на червоних перських паласах, у золотій клітці зацвірінькала жовтенька канарка.
– Із добрим ранком, шехзаде, – турботливо промимрив пухкий рожевощокий євнух.
Аж раптом над кораблем пролунав пронизливий крик юнги: «Зе-е-е-мля!».
Усе враз забурлило, загупотіло на палубі. За мить до трюму зазирнув захеканий капудан-паша 1 й урочисто мовив:
– Ваша високосте! Ми наближаємося до Криму.
– Слава Аллаху! Невже сьогодні закінчаться мої муки? – почув буркітливе.
Вдивляючись у бліде обличчя змученого морською хворобою юнака, капудан сказав співчутливо:
– Так, мій шехзаде. За кілька годин ви уже зійдете на берег.
– То моя найзаповітніша мрія!
Проказавши це, знесилений шехзаде Мехмед підвівся з м’якого дивана, на якому його безперервно нудило протягом останніх трьох днів подорожі. Намагався розім’яти м’язи, що затерпли від тривалого лежання. Але ледь не втратив рівновагу через власну слабкість та похитування корабля. Завмерши, промимрив крізь стиснуті від напруги зуби:
– Стривай, пашо! Допоможи піднятися на палубу.
Міцний і статний капудан простягнув м’язисту руку. Спершись на неї, ослаблий шехзаде неспішно ступав дерев’яними сходинками. Коли ж вийшов на палубу, то відчув, як теплий морський вітерець залоскотав біле, наче сніг, обличчя. Тож залюбки набрав у груди повітря і глибоко видихнув.
Над головою ширяли білопузі чайки. Їхні крики зливались із тріпотінням розіпнутих вітрил, що полегшували долю рабів-веслувальників, які сиділи на лавках обабіч містка.
Роззирнувшись, шехзаде побачив за бортом чотири військові чектірі 2, які зі самого Стамбула супроводжували його галеру. На горизонті замаячив просторий берег. На ньому виднілися високі вежі неприступної фортеці.
«Це Кафа», – зрозумів шехзаде, радіючи.
Уявляв, як нарешті ступить на землю, що стане його першим місцем правління. Але такі мрії перервав наполегливий голос євнуха Алі-аги.
– Ваша високосте, на вас чекає матінка Феррухшад. Просить перед прибуттям до Кафи розділити з нею трапезу.
– Зараз іду, – кинув недбало й неохоче повернувся до затхлого трюму.
Там застав убрану в шовкові шати неньку, яка сиділа на великих оксамитових подушках коло низького круглого столика з наїдками – козячим сиром, оливками й соленими бьореками 3.
Османський корабель. Конрад Грюненберг. 1487 р.
– Як ти, синку? – схвильовано запитала, бо бачила, як той страждав у морі.
– Здається, краще.
– Рада за тебе, мій леве, – усміхнулася синові мати.
Жестом руки запросила його присісти поряд.
– Тобі вкрай необхідно поїсти, – наполягла.
Мехмед пристав на її пропозицію.
– Знову сир і бьореки… – невдоволено пробурмотів. – Сподіваюся, хоч у Кафі краще годуватимуть.
– Авжеж, любий, – видала упевнено мати. – Я й сама не відмовилася б від гарячої чорби і тарілки баранячого плову.
– Після прибуття відразу ж накажу кафинським кухарям зготувати вам найкращі страви! – заторохтів улесливо євнух, який вертівся навколо матері зі сином.
Раптом усі почули відлуння канонади з гарматних вибухів. Із переляку Алі-ага аж підскочив.
– Що це коїться? Невже пірати? – заголосила наполохана Феррухшад.
На щастя, до трюму вчасно нагодився капудан-паша, який поквапився заспокоїти вінценосних пасажирів судна.
– Не бійтеся. Це так застава Кафинської фортеці салютує на честь прибуття шехзаде.
– Дай Аллах їм здоров’я! – полегшено проказала Феррухшад, нашвидкуруч затуляючи шовковим яшмаком 4 обличчя.
А євнух одразу ж почав заклопотано метушитися навколо скринь із одягом, обираючи урочисті шати для шехзаде Мехмеда, якого батько – султан Баязид ІІ відрядив намісником до санжаку 5 Кафа.
– Нам уже пора готуватися, – заявив він, простягаючи ошатні каптани. – Який одягнете сьогодні, ваша високосте? Може, зелений? – запропонував.
Шехзаде Мехмед ствердно кивнув йому, а потім мовив:
