Пророчиця

Серія «Детективна а ґ енція ВО»

Андрій Кокотюха

Пророчиця

Роман

Важко уявити, аби когось викинули з нашої поліції. Треба дуже постаратися. Поки не вкриєш себе громадською ганьбою, там будуть терпіти практично все.

Кен Бруен. «Вартові»

Розділ 1. КОЛИШНІЙ

Сержант поліції Малишев вийшов із машини під дощ, відступив на три кроки назад і підняв голову, намагаючись вирахувати, де саме на четвертому поверсі світяться вікна потрібної квартири.

Комусь цього березневого вечора вже не пощастить, вирішив він, і на цю думку повнуваті губи поліцейського розтяглися у мстивій посмішці. Сержант Малишев іще не знав, кому. Але якщо до нього припхалася з Охтирки теща і вже другий тиждень живе ніби в гостях, то чому лише йому, Малишеву, якого поважають колеги по роботі та фотографія якого висить на Дошці пошани у райвідділі, повинно бути погано? За великим рахунком, справа навіть не в тещі, а в її мордатій собаці — жінчина мама привезла зі собою свою домашню улюбленицю, і тепер ця сучка — собака, не теща! — за якимось незрозумілим правом гарчить на нього, сержанта поліції Малишева, у його власній квартирі. Дуже не любив сержант, коли на нього гарчали. Але віддубцювати чотирилапу сучку гумовим кийком теж не міг: не хотілося зв’язуватися зайвий раз із двоногою.

Навіть із двома: мамині гостини погано впливали на його дружину, в неї, за висловом Малишева, у присутності рідної неньки став прорізатися голос, і поводитися вона починала так, як оті дурнуваті тітки в телевізорі. Коли не прийдеш із роботи, то по «ящику» якісь бабські виступи: «Ми, жінки, надто часто і забагато дозволяємо чоловікам принижувати себе!» — ну, і всяка інша контрреволюція. Часом сержантові Малишеву здавалося, що жінка наслухається телевізійних тіток, у яких без мужика все чухається, і вірить — коли про таке говорять голосно, значить, це має право на існування. Просто, коли поруч нема мами з Охтирки, жінка мовчить, бо знає, як реагує зразковий конотопський поліцейський, коли вдома на нього починають піднімати голос. І тримає все, почуте від телевізійних заморочених, у собі. Та коли приїздить мама, жінка стає сміливішою, бо їх уже двоє.

Та ще й сучка в тещі люта. Сержант Малишев, який упевнено йшов із майже голими руками на злісних порушників правопорядку, панічно боявся собак. Зізнатися в цьому тещі — себе не поважати, бо матиме проти зятя додатковий козир. Ще нацькує свою псину на зятя...

Одне слово, сержант поліції Малишев, чий характер і без того не був аж надто м’яким, останніми днями тільки й шукав, на кому б зірвати злобу, накопичену у власній квартирі. Зараз, отримавши виклик і приїхавши з’ясовувати ситуацію зі заколотниками побутової бійки, він уже смакував, як почне здійснювати виховну роботу з усіма, хто спробує опиратися його наказам. Увесь у передчутті прекрасного, сержант Малишев зважив у правиці гумового кийка — свого вірного супутника і, без перебільшення, найкращого друга. Тільки кийок не підведе, не зрадить, не схибить.