Привіт. Заходь: роман

Беата не могла заснути. Так тепер траплялося частенько. Тільки сьогодні у неї була зовсім інша причина. Її це водночас бентежило і веселило. Вона полежала ще трохи у темряві, а тоді встала і пішла у дитячу.

Юрек спав на животі, відсунувши подушку набік. Вона провела рукою по його вогкому волоссю на потилиці й стягнула ковдру трохи нижче — Юрекові часто бувало гаряче. Він узагалі жаркий. Як тато. Беата сіла на підлогу біля низького ліжечка Магди.

— Магдусь… — зашепотіла Беата, вдивляючись у тонкі риси доньчиного личка. — Мама тебе дуже любить. Якби ти знала, як мама тебе любить… Скарбику мій. Пташечко моя маленька. Мама не дасть тебе скривдити, чуєш. Мама захистить…

Беата не стямилась, як уже ридма ридала, скулившись на килимку біля ліжечка. Він сьогодні знову її вдарив. Він обіцяв, але знову вдарив. Не так сильно, як минулого разу, і не в обличчя, але Магдуся знову це бачила. Втекла у садок біля будинку, залізла на гойдалку й від страху впісялася. Добре, хоч Юрек був у школі. Не чув, не бачив цього всього…

Вона перевернулася на спину, і сльози залоскотали її скроні. Але змінивши позу, Беата трохи розслабилася й почала згадувати інші речі. Плач помалу вщух, і вона подумала про те, який вигляд мала в очах сусіда? Що він думав, дивлячись на неї, як вона, тулячи до себе мокру перелякану Магдусю, кричала чоловікові, що розлучиться з ним негайно. Чи подумав він, що вона істеричка? Що сама провокує чоловіка? Чи бачив синець на плечі, сьогоднішній?

Беата не знала, чому він втрутився саме сьогодні. Тадеуш бив її вже давно. А ці сусіди живуть тут більше року, тож чують їхні скандали регулярно. Чому тепер? Дивно. Може, тому, що переважно кричить тільки Тадеуш, а сьогодні їй урвався терпець, хоча вона розуміла, що нічого не змінить своїм криком і погрозами розлучення. Юрек і Магдуся любили татка, незважаючи на все це жахіття, і він їх також. Беата теж колись його любила, тільки вже не пам’ятала, як це.

Сусід зайшов до них на подвір’я якось так, що ні вона, ні Тадеуш цього не помітили. Він просто раптом опинився між ними — обличчям до Тадеуша і спиною до неї. Спитав, чи потрібно тут когось заспокоїти, спідлоба дивлячись на Тадеуша. Сказав: якщо треба, то він упорається швидко і без поліції. Тадеуш мовчав. Сусід спитав у неї, не обертаючись, чи все гаразд. Вона, здається, щось йому відповіла. Він говорить трохи з акцентом. Беата знала, що він з України. Його дружина — ні, вона полька. А сусід українець, працює в лісі, гуляє з псом. Сусід як сусід. Ну, може, трошки не такий, як усі. Трошечки. Дивиться якось по-іншому, м’яко. І з псом смішно розмовляє. Українською. Його дружина, хоч і полька, не дуже подобалась Беаті. Пихата якась. Ніколи не усміхнеться, ні до дітей, ні до кого. А сусід — хороший хлопець. Навіть шкода його трохи. Беата сто разів бачила, як він прасує собі сорочки або готує щось на кухні, а дружина сидить у садку зі журналом або з телефоном.

Ай, нема чого про це думати взагалі. Самі з’ясують. Не її це діло — сусідські сімейні стосунки. Їй би зі своїми проблемами дати раду. Хоча він якось так подивився на неї… Турботливо, чи що? Це була не жалість, ні. Беата не хотіла, щоб її хтось жалів. Тим більше він.