Семеро печерників

Семеро печерників

З перської переклав Роман Гамада

ІСТОРІЯ ПРО БРАТІВ-ПЕЧЕРНИКІВ ДАКІЯНУСА

«Історія про братів-печерників Дакіянуса» міститься в доволі об’єм­ному двотомному рукописі перською мовою під умовною назвою «Маджмуе-йе гекаят» (c. 329 а –369 а), переписаному, як вважалось раніше, з огляду на палеографічні дані, в Індії у XVIII ст. Цей рукопис під шифром В 256 зберігається в Інституті східних рукописів РАН. Проте за ретельнішого прочитання з’ясувалось, що він переписаний набагато раніше, а саме 1099 року гіджри, на що вказує автограф (с. 711 а). Він уже ставав об’єктом досліджень іраністів, правда, більше в прикладному плані: окремі твори із цього списку були включені у різноманітні збірники (серед них, зокрема, збірник, відомий під назвою «Плутовка из Багдада», а також збірник «Девять встреч», який містить відому повість про шейха Санана під умовною назвою «Три шейхи» зі списку В 256. Окремі твори з’явились друком і в українському перекладі («Всесвіт», 1999, № 5-6; «Всесвіт», 2004, № 11-12).

Рукописи такого типу унікальні як за обсягом (810 сторінок), так і за палітрою прозових жанрів: серед 56 творів є анекдоти (наприклад, Гекайат-е казі ке аз харман-е гуль ба-зір уфтад, 428 б –430 а), казки, легенди, повісті різноманітного характеру та роман «десяти візирів» «Бахтіяр-наме» (571 б –637 б). Особливий інтерес становить повість «Гекайат-е ан се мард-е джаван ва йак мард-е пір» (391 а –413 б), добре відома в «материкових» (себто переписаних безпосередньо в Ірані) рукописах, яка суттєво різниться від інших списків одним із трьох вставних оповідань, вкомпонованих у загальну канву розповіді, безсумнівно, пізніше. Географія подорожі, надмірна деталізація у розповіді юнака-могола не залишає сумнівів щодо місця написання твору, а саме Індії за династії Великих Моголів (Гандеш – Дакан – Баруде – Султанпур – Назарбар – Гуджарат – Ахмадабад – Манду – Біджапур – Агра – Бенгал – Аллахабад – Лагор). Пізніший і гекайят, який є цікавою сценкою із життя середньовічної Індії: «Розповідають, що в місті Лагорі зійшлись були вуличні артисти, і зібрались люди на виставу -мааріке. Вони мали великого кошика. Якусь огрядну жінку в присутності натовпу поклали в отой кошик і закрили міцно кришкою, так що люди оце все спостерігали. Крізь пруття було видно ту жінку. Коли в кошику відкрили кришку, в ньому не було нікого» (413 б). Зауважимо, що з такими традиційними назвами, часто умовними, поміж суто літературних збірників трапляються й антології, доповнені відомостями з різних сфер знань — географії, космографії, астрономії, медицини й традиційними богословськими текстами.

«Брати-печерники...» написані в жанрі післякоранічних переказів, що досить широко коментують 18-ту суру Корану «аль-Кагф», проте в цьому разі, зважаючи на характер збірника та мовно-стилістичні особливості, їх треба розглядати в контексті народної літератури водночас з гекаятами. Як відомо, гекаяти написані простою мовою, в них нерідко трапляються ідіоматичні й просторічні звороти, приказки, цитати з Корану, подекуди перекладені (не завжди точно) перською мовою, аби зміст був зрозуміліший звичайному читачеві, а також уривки хадисів.

А саме в народній літературі склалось «оце чудове мистецтво оповідання — майстерність композиції і фабулотворення з безмежною вигадливістю гострих і захоплюючих ситуацій». Народна література активно вбирала у себе, переробляючи, відповідно до місцевих умов і культурно-історичних традицій, класичну літературу. Перша спроба аналізу такої літератури належить Є. Е. Бертельсу («Персидская «лубочная» литература», 1934), а згодом Ю. Є. Борщевський (відома стаття «Персидская народная литература», 1963) запропонував класифікацію, якоюсь мірою умовну, за жанрово-тематичним принципом.