Скитальці

Корабель ось-ось пришвартується, і вогні згаснуть.

Він гойдається в глибокому космосі, мов краплина води в темряві, повільно впливаючи в аркоподібний хаб. Корабель старий, випромінює тьмяне сріблясте сяйво і нагадує значок, що зберігся крізь роки: малюнок іще присутній, але рельєф уже стерся. У пітьмі й вакуумі він здається зовсім крихітним і самотнім. Корабель, Сонце і Марс вишикувалися в одну лінію: Сонце далеко позаду, Марс зовсім поруч, а корабель рухається між ними прямою, немов лезо меча, траєкторією. Чорна безодня охоплює його з усіх боків — маленьку срібну краплину, що тьмяно світиться в мороці.

В абсолютній тиші одинокий корабель потроху наближається до берега.

Його назва — «Марес», і він — єдиний зв’язок між Марсом і Землею.

До народження корабля цей маршрут був гучним і жвавим. Але він того не застав — це спогади з минулого життя. Він не знає, що за сто років до його появи це місце займали вантажні судна, які безнастанно снували туди й назад, мов бурхлива ріка серед вихорів пилу. Це був кінець ХХІ століття, коли людство нарешті подолало три перепони: гравітацію, атмосферу та власні страхи. Люди пройшли шлях від тривожного хвилювання до гордовитого захвату і почали невпинно відправляти нескінченні потоки найрізноманітніших вантажів до віддаленої омріяної планети. Конкуренція поширилася від навколоземного простору до поверхні Марсу. Офіцери з різних країн у формі різних кольорів, говорячи різними мовами, виконували завдання за національними програмами освоєння. Тогочасні транс­портні кораблі були незграбними й важкими. Обшиті зелено-сірим металевим листом, вони, мов гігантські слони, рухалися повільно, але вперто, й один за одним заходили на посадку, здіймаючи хмари червоного пилу. Величезні люки розкривалися, вивантажуючи механізми і харчові припаси, а разом з ними випускаючи назовні повні трюми завзятих голів.

Корабель також не знає, що за сімдесят років до його народження політизовані транспортні судна поволі поступилися місцем комерційним кораблям. Марсіанська база існувала вже три десятиліття, і підприємці, немов Джек на бобовому стеблі, неухильно тягнулися вгору, пробиваючи собі шлях до небес. Цей Джек дістався вершини, маючи при собі розрахунки та ретельно сплановані кроки, і навсібіч озирнувся посеред пилу. Спочатку комерція була суто матеріальною: підприємці укладали союзи з політиками, отримували права власності на території Марсу, на торгівлю ресурсами і розробку космічних продуктів. Змагаючись у красномовстві, вони продавали планети одна одній. Та з часом головним у бізнесі стали знання — так само як колись на Землі, тільки замість двох століть на це пішло лише двадцять років. Нематеріальні активи стали основним об’єктом торгівлі, а підприємці почали відбирати наукові уми, зводячи між базами віртуальні бар’єри. Тоді рейсові космічні кораблі, що літали нічним небом, стали місцем бенкетів та підписання контрактів. Їхні панорамні обертові ресторани прагнули відтворити розкіш земних хмарочосів.

Корабель так само не знає, що за сорок років до його народження на цьому маршруті з’явилися бойові дирижаблі. З різних причин на Марсі спалахнула війна за незалежність, і між базами утворився альянс із дослідників та інженерів, які чинили спільний опір земним правителям. Вони протиставляли свої космічні та дослідницькі технології грошам і політичній владі. Тоді на маршруті шикувалися бойові кораблі, зчеплені, немов ланцюг, щоб відбивати напади. Їхня могутність нагадувала приплив океану — величний, гучний, а потім раптово безшумно зникомий. Здалеку прилітали маленькі швидкі дирижаблі, несучи через зоряне небо гнів зраджених. Холоднокровні й водночас несамовиті, вони скидали бомби, лишаючи по собі криваве сяйво, що беззвучно розтікалося серед марсіанського пилу.