| Видавництво: | Видавництво «Лобстер» |
| Автор: | Роберт Шеклі |
| Жанр: | Добірки · Наукова фантастика |
| Де читати: | У застосунку Наша Книга — детальніше |
| Аудіоверсія: | Є — слухати аудіокнигу · 400.00 грн |
| ISBN: | 978-617-8730-65-9 |
Цю книгу не можна завантажити — вона доступна для читання лише в нашому мобільному застосунку.
Застосунок доступний на Android та iOS.
Чи залишиться людина собою, якщо її свідомість перенести в чуже тіло? Чи здатен технічний прогрес зробити людину вільнішою — чи лише створює нові способи нею керувати?
Томас Блейн гине в автомобільній аварії 1958 року, але приходить до тями у 2110-му — в чужому тілі й серед людей, для яких реінкарнація, спілкування з померлими та переміщення крізь час стали звичайною справою. Та його врятували не з милосердя: корпорація «Рекс» витратила мільйони, аби зробити Блейна героєм рекламної кампанії, а його смерть і воскресіння — видовищем для публіки.
Він отримав друге життя, але не право ним розпоряджатися. Тепер Блейну доведеться з'ясувати, кому належить його нове тіло, що сталося з його попереднім власником і чи можна залишитися собою у світі, де навіть безсмертя має власників, юристів і рекламний бюджет.
Крім роману, у книжці сім оповідань Шеклі: «Тепло», «Крамниця світів», «Примара-V», «„Мінімальна“ людина», «Кордл: то до цибулі, то до моркви», «Тобі того ж — удвічі більше» та «Ви щось відчуваєте, коли я роблю так?».
З годом Томас Блейн не раз прокручував у голові обставини своєї смерті й щиро жалкував, що вони не виявилися бодай трохи цікавішими. Чому смерть не настигла його в розпал тайфуну, під час сутички з тигром чи на засніженому гірському піку? Чому вона виявилася такою безглуздою, такою прісною, такою буденною?
Але якась ефектна смерть, усвідомив він, зовсім не пасувала б його натурі. Йому, безперечно, судилося впокоїтися саме так: швидко, прозаїчно, неохайно й безболісно. Все його життя було лише підготовкою до цієї конкретної смерті — неясний натяк у дитинстві, обіцянка в студентські роки й невблаганна впевненість у тридцять два.
Утім, якою б пересічною не була смерть, для самої людини це все одно найцікавіша подія в житті. Блейн згадував свій кінець із гострою цікавістю. Він мусив знати про ті хвилини, про останні дорогоцінні секунди, коли його власна смерть чатувала на нього на темному шосе в Нью-Джерсі. Чи був якийсь знак, якесь передчуття? Що він зробив — або чого не зробив? Про що думав?
Ті фінальні миті були для нього визначальними. Як саме він помер?
Він їхав прямою, порожньою автострадою; фари пронизували темінь, яка нескінченно відступала перед ним. Спідометр показував сімдесят п’ять миль, хоча здавалося — заледве сорок. Ген далеко на дорозі з’явилися вогні зустрічного авто, перші за кілька годин.
Блейн повертався до Нью-Йорка після тижневої відпустки у своєму котеджі на березі Чесапікської затоки. Він рибалив, плавав і дрімав на сонці, розтягнувшись на шорстких дошках причалу. Якось він відплив на своєму шлюпі до Оксфорда й увечері потрапив на танці в яхт-клубі. Там він стрів кумедне дівчисько з кирпатим носиком у блакитній сукні; вона запевнила, що в цих штанах кольору хакі, такий високий і засмаглий, він схожий на шукача пригод із Південних морів. Наступного дня Блейн приплив назад до своєї хатини, щоб знову ніжитися на сонці й мріяти про те, як покине все, завантажить яхту консервами й вирушить на Таїті. Ах, Раїатеа, гори Муреа, освіжаючий пасат…
Але між ним і Таїті пролягали континент, океан та купа інших перешкод. Ця думка годилася лише для пообідніх мрій, але аж ніяк не для втілення. Тепер він повертався до Нью-Йорка, до своєї посади молодшого конструктора яхт у славетній старій фірмі «Меттісон і Пітерс».
Фари іншої машини наближалися. Блейн скинув швидкість до шістдесяти.
Попри гучну назву посади, проєктувати яхти Блейну випадало нечасто. Старий Том Меттісон сам опікувався традиційними прогулянковими суднами. Його брат Рольф, відомий як «Чарівник із Містіка» {1}, мав міжнародну славу завдяки своїм океанським перегоновим вітрильникам та швидкісним монотипам. То що ж лишалося молодшому конструкторові?
Блейн накидав ескізи, креслив плани палуб, займався просуванням, рекламою та піаром. Робота відповідальна, навіть по-своєму приємна. Але це не було проєктуванням яхт.
Він знав, що треба починати власну справу. Але конструкторів було надто багато, а замовників — надто мало. Як він казав Лорі, це все одно що проєктувати арбалети, скорпіони {2} та катапульти. Робота творча й цікава, але хто це купуватиме?
— Ти міг би знайти ринок для своїх вітрильників, — відповіла вона йому з прикрою прямолінійністю. — Чому б не ризикнути й не пірнути з головою?
Він лише хвацько й чарівно усміхнувся:
— Дія — не мій коник. Я фахівець зі споглядання та легких жалкувань.
— Ти хочеш сказати, що просто ледащо.
— Анітрохи. Це все одно що нарікати, ніби сокіл кепсько галопує, а кінь не надто вправно ширяє в небі. Не можна порівнювати різні види. Я просто не належу до породи пробивних людей. Для мене мрії, марення, візії та плани існують лише для споглядання, а не для втілення.
— Терпіти не можу, коли ти так кажеш, — зітхнула вона.
«Immortality, Inc.» вийшов 1959 року й лишився найвідомішим романом Роберта Шеклі — автора, якого знають передусім за коротку прозу.
1992 року за романом зняли фільм «Freejack» (режисер Джефф Мерфі) з Емiліо Естевесом, Міком Джаггером, Рене Руссо й Ентоні Гопкінсом.
Українське видання — не лише роман: упорядник Т. Курганов додав до нього сім оповідань, і копірайт у книжці охоплює 1953, 1957, 1958, 1959, 1970 та 1971 роки.
Ця книга читається в застосунку Наша Книга: купили на сайті — вона одразу у вашій бібліотеці на телефоні, з офлайн-режимом і синхронізацією прогресу.
