Тенета 2.0

Серія «Детективна а ґ енція ВО»

Віктор Янкевич

тенета 2.0

Соціальний детектив

Пролог

За рік до…

— Я доведу цю справу до кінця, що б мені це не коштувало!

Жінка років сорока з червоним, наче кров, волоссям, допомагаючи собі правою рукою, помалу встала з ліжка і, похитуючись, як клишоногий незграбний ведмідь зі старих мультфільмів, підійшла до комода, що стояв у кутку стандартного готельного номера. Відображення в дзеркалі, що висіло на стіні, ніби благало повернутися в ліжко і відпочити ще хоч трішки. Великі синці під очима, немов жінка не спала дві доби, лише псували всю красу таких виразних голубих очей. Щоки набухлі й розчервонілі, наче від кількох сильних ляпасів. Невеличкі зморшки на лобі, біля збляклих губ, і трошки біля кутиків втомлених очей, просто молили, щоб їх приховали за легким макіяжем. Жінка загорнула на потилицю волосся, щоб не заважало, відірвалася від зображення в дзеркалі й притулила до вуха слухавку. Втомлено видихнула:

— Дай мені одну хвилину, благаю. Треба випити води. Змочити горло, так би мовити, щоб можна було нормально на тебе покричати. Ти теж випий, тобі не завадить, теж кричати легше буде, — спокійно промовила вона і, не завершуючи виклику, поклала телефон на комод.

Взяла у руки півлітрову пляшку «Миргородської» негазованої, відкрутила і кілька разів ковтнула. Через незграбність трохи розлила на джинсовий комбінезон, просто на великий живіт. Засміялася сама до себе, а тоді погладила животика.

— Тобі теж жарко? — запитала ще ненародженого малюка і сама відповіла на питання. — Звісно, жарко. Така спека, здуріти можна. Здуріти можна, а от кондиціонер увімкнути зась! Бо, що? Правильно. Маму може продути і тоді…

Зі слухавки долинали чиїсь крики. Жінка уявила, як десь у Києві, в офісі, за робочим столом сидить її начальник. Через надмірну вагу, він ледве вліз у досить таки велике шкіряне крісло. Його завжди сірий піджак висить на вішалці, а сам він саме зараз, у цю мить, звільняє горло від зашморгу під назвою краватка. Вона в нього або темно-синя, або світло-коричнева, ніби інших кольорів просто не існує. Звільняє, бо вже не має чим дихати. По круглому обличчю стікає піт, який заливає глибоко посаджені очі, тоді тече на пухлі щоки, за які можна було б сховати багато їжі, якби чоловік був хом’яком, тоді пробирається крізь густу сиву бороду і ховається в комірець білої сорочки. Під пахвами мокро ще від початку їхньої розмови, а тепер і запах розійшовся невеликим кабінетом, і босу явно треба буде щось з цим робити. Розпухлі пальці нервово вибивають щось по дерев’яному столі. Хоча… Можливо, в нього в руці ручка, якою він вистукує якусь дурнувату мелодію, і яку обов’язково зламає одразу після закінчення цієї розмови. Його ноги трусяться, коліна б’ються одне в одного, а підбори чорних лакованих туфель вистукують по підлозі. Ох, його б зараз на сцену. Який би видався танець. Жінка всміхнулася добре розуміючи, що до такого стану чоловіка довела саме вона. Зараз цей гладкий засранець думає явно не про піт чи власний сморід. Йому важливо відмовити її від справи. Але в нього нічого не вийде, скільки б він не кашляв і не видував соплі, здавалося, просто в слухавку.

Як тільки вона це уявила, з динаміка донісся голосний кашель, а за ним і не менш голосне видування сопель. Жінка взяла до вуха слухавку, підійшла до ліжка і сіла.

— Ну ж бо! Кричи!

— Дурепа! — почувся хриплий чоловічий голос. — Господи, ну чому ти завжди така вперта!? Повторюю тобі ще раз! Там немає нічого такого! — він трохи стишив голос і заговорив спокійніше: — Скільки ти вже копаєш? Тиждень? Два? Досить! Заспокойся і вертайся в Київ. Ти, взагалі-то, на сьомому місяці вагітності. В твої роки треба вдома сидіти, а краще лежати і не рипатися, а ти в Харків поперлася. Моя тобі добра порада, кидай цю дурнувату ідею — всіх завжди рятувати і вертайся. Йди в декрет. Відпочинь. Народиш здорового богатиря. Крепка сім’я — крепка держава! Всі веселі — всі щасливі! Залиш це. Залиш і забудь. Нічого цікавого.