Божевільний рейд

Сергій Ухачевський

Божевільний рейд

Роман

Серія «Авантюрний роман»

Серію «Авантюрний роман» засновано 2019 року

Події роману переносять нас у спекотний травень 2014 року. Україна змінювалась. На Сході розпочиналась війна. Одне за одним під тиском озброєних сепаратистів міста переходили під їхній контроль. Розбалансована українська влада, військо та правоохоронні органи не хотіли і не могли цьому протистояти. Але організованим групам патріотів і збройних сил все ж вдавалось чинити опір і стримувати швидкий наступ ворога.

У романі йдеться про успішну операцію, яку в 2014 році провели майданівці з вивезення державних цінностей і документів з уже не підконтрольного українській владі Луганська. Головні персонажі — відомі читачам з роману «Такий шалений рік». З ними — майданівські побратими, які легко погоджуються на ризикові операції і блискуче здійснюють їх. Незважаючи на тисячі перешкод, зради та підступ.

Автор зі знанням матеріалу передає тогочасний майданівський побут, життя і настрої в містах, що контролюють бойовики. Історія викладена доступною мовою, з легким гумором, цікавими персонажами і блискучими описами. Хвилююча любовна лінія, закручений сюжет із несподіваними розв’язками сподобаються широкому колу читачів.

Охороняється законом про авторське право.

Жодна частина цього видання не може бути відтворена в будь-якому вигляді без дозволу видавництва.

Це було так давно… Що я встиг багато чого забути. І перед тим, як розповісти цю історію, хотілося пригадати себе зразка 2014 року. Ті запахи, звуки, той настрій, адреналін, відчуття товариського плеча... І головне — пригадати ті болісні, солодкі відчуття перемог та пекучі відчуття утрат… Чи вдалося це мені?.. Мабуть, ні. Трішки, частково. В одну ріку вступити двічі не дано. Я інший. Інші люди. Інша війна. Інше все. Ні на йоту нічого не повторилося. Може, хіба страх. Але й він не такий гострий. Він швидше п’янкий. Відчуття, ніби ти розсмоктав таблетку нітрогліцерину, і так млосно в грудях, що навіть приємно; трішки паморочиться голова, здавлена у скронях. У грудях тепло. І трішки притуплені, приглушені відчуття. Така ж запечена кров ворога на ножі…

І ще — сторожкий сон «на виході». Втомлений, заплющив очі, здається, зараз відключишся, вирубаєшся, але насправді ніби провалився в густу мряку. І за стіною цієї мряки ти знаєш усе, що відбувається, чуєш, як пролетів над головою кажан, махнула крилом сова, повз тебе пробігла тваринка, розгрібаючи на бігу сухі соснові голки. І той самий шум дерев, що намагаються вколисати, приспати. Така ж тягуча роса, що налипає на шкіру, просочуючись під одяг.

Ти відчуваєш, як спливає у цьому маренні час, ти знаєш, що за кілька хвилин прокидатись... І в останні хвилини дрімоти раптово провалюєшся у сон. Тебе будять легким дотиком. Ти вириваєшся зі сну геть сонний. Мокрий від роси. Але кружка міцного чаю-купчика і шматок гіркого чорного шоколаду повертають у реалії. Ти — на війні. На ворожій території. Ніч — як білий день під бутафорським, наче велетенська лампа, циганським сонцем. Місяць — твій друг. Він не зрадить. Чужинцям так просто до тебе не підібратися. Ти зручно влаштовуєшся на посту, перевіряєш спорядження, чи є патрон у патроннику, розтискаєш «вусики» гранат. Наступних дві години від тебе залежить усе...

А вдосвіта — вихід «додому». Хочеться вийти без бою. Повз ворожі «льожки», спостережні пункти, обходячи розтяжки, засідки. Поспішати не можна. Треба відчувати, передбачати, аналізувати. Мозок працює, як комп’ютер на повній потужності. Задіяні всі відчуття, навіть екстрасенсорні. Ми готові до будь-яких несподіванок. Зосереджені, напружені та спокійні водночас. Страху вже нема. Тільки раз у раз хочеться озирнутися, переконатися, що там, позаду, все гаразд. Але маєш довіритися товаришам, котрі прикривають відхід. Оскільки вони довіряють тобі — ти йдеш «головним», тобто в голові нашого невеличкого загону. Це — війна. Щоб на війні вижити, потрібно стати частиною цілого, довіряти і не підводити своїх. Прав на помилку нема. Як і дрібниць.